1990-ті нас травмували. Як і Радянський Союз до того - Сенцов

Ключ до успіху – бути собою. Знімати, що і як ви хочете.

Так каже під час творчої зустрічі режисер Олег Сенцов. Прем'єра його другого фільму "Носоріг" відбулася в конкурсній програмі "Горизонти" 78-го Венеційського кінофестивалю, пише журнал "Країна".

Колишній бандит згадує життя в 1990-х. З дитинства вважав, що треба бути сильним і безжальним – тільки так можна здобути авторитет і вижити. Займався рекетом, грабував, убивав. Створив бригаду, став кримінальним авторитетом, але втратив сім'ю. Зустріч із незнайомцем подарувала шанс усе змінити, за сюжетом.

Робота над проєктом почалася 2012 року, проте призупинилася через незаконний арешт режисера російськими спецслужбами 2014-го та подальше ув'язнення. Після звільнення 2019-го Сенцов відновив виробництво.

Кримінальна драма спільного виробництва України, Польщі та Німеччини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кров, секс і матюки - Сенцов розповів про фільм "Носоріг"

"1993 року приїхав із села до міста і вступив в інститут, вчився на економіста, - говорить Сенцов. - У Сімферополі щоночі було чути постріли чи вибухи. Кілька років тривала вулична війна, доки бандити повбивали один одного. Я був на лекції на другому курсі, коли на розі біля нашого інституту на вулиці застрелили авторитета. Деякі однокурсники були пов'язані з криміналом через батьків. Це пронизувало все життя. Ти або бандит, або товаришуєш із ними, або від них залежиш. Їх не сприймали за злочинців. Це було нормою.

1990-ті в нас не відрефлексовані. Ми не знаємо, наскільки вони нас травмували. Як і Радянський Союз до того. Головний герой каже: "Зараз усе змінилося, хтось став мусором, хтось пішов у депутати. Вчора він людей спалював, а сьогодні по телебаченню виступає". Багато людей із того світу заробили гроші й авторитет. Найрозумніші стали олігархами або чиновниками. Мають вплив на державу. А їхня свідомість залишилася та сама. Ми зробили крок з епохи бандитів. Але якщо не перетравимо радянського й пострадянського багажу, не рушимо далі.

Але найперше – цікава сама історія. Завжди знімаю про людину, яка відчуває, як змінюється або ні, що її ламає, або як вона ламає обставини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дізнавшись про проблему, від дівчини відвертаються всі

Не орієнтувався на жодні фільми. У творчості ти оголений і не можеш прикритися. Відкриваєш свою сутність. Можна вчитися в інших, вбирати щось, але не приміряти на себе.

Не займаюся кон'юнктурою. Інакше зняв би політичне кіно про в'язницю, Крим або Донбас. Мені дали б гроші й можливість робити, що захочу. Були би більша підтримка й очікування. Але це загравання з чутливою темою. Ми не деокупували Криму й Донбасу, не перемогли у війні, не звільнили наших полонених. Тому не можу про це фільмувати. З одного боку, бо болить. З другого – щоб знімати про історичні процеси чесно, треба дистанція. Важливо працювати з холодною головою, а не на емоціях".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 23 вересня.

×