У серпні документаліст Сергій Буковський, 45 років, закінчить роботу над фільмом про голокост. Його попередню стрічку "Війна. Український рахунок" відзначили Шевченківською премією.
Нову роботу Буковського продюсують касовий голлівудський режисер Стівен Спілберґ та бізнесмен Віктор Пінчук.
— Це буде серія на 70–90 хвилин, — розповідає режисер. Ми зустрічаємося у монтажній студії "Фільм плюс". Металева драбина веде на дах восьмиповерхівки. Режисер накидає на плечі куртку і спускається драбиною. Тримаючи в одній руці сигарету, а в другій — каву, сідає на край даху.
— Глядачі не витримають більше. У нас дуже важкий матеріал, — пояснює.
У фільмі використані інтерв"ю, які записав каліфорнійський інститут візуальної історії "Шоа". Створили його 1994-го з ініціативи Спілберґа.
— Вийшло вже шість таких фільмів: у Польщі, Росії, Аргентині, Угорщині, Словаччині, Італії, — розповідає Сергій.
Для стрічки він відібрав 13 історій.
Коли робили фільм "Війна. Український рахунок", згадували, що ваш батько воював. Як цього разу?
— На щастя, ніхто з моїх родичів у Бабиному Яру не загинув.
Використовували хроніку?
— Хроніки дуже мало. Це стандартний підхід: перекрив текст хронікою — і все готово. Ні, ми знімали 20-річних студенток факультету журналістики, які мали занотовувати відео-спогади жертв голокосту. Покажемо ті події їхніми очима.
Сергій дивиться з восьмиповерхівки вниз.
— Давайте пересядемо, — пропонує, випускаючи сигаретний дим, — я боюся.
Каже, що найбільше запам"ятався невільник Сирецького концтабору Захар Трубаков. Дід розповів, як німці змушували невільників палити тіла, а потім знищували вже "прибиральників". Трубаков був одним із них. У 1943 році він утік.
— Хочете, я вам його покажу? — встає режисер.
На щастя, ніхто з моїх родичів у Бабиному Яру не загинув
Ми повертаємося до монтажної. Нагнувшись над комп"ютером, Буковський клацає "мишкою".
— Це він, — киває на старого у застебнутій під горло сорочці. — Хотів зняти його ще в "Українському рахунку", але вже тоді він мав проблеми з голосовими зв"язками. Навіть дочка не розуміла, що він говорив. Я випадково знайшов ранні свідчення Трубакова.
— Я роділся 6-го января 1922-го года, — каже хрипким голосом з екрана дід.
Сергій пояснює, що інтерв"ю стандартні: дата народження, ім"я, сім"я, віросповідання.
— Вони ніби вписують свої імена в історію. Тому й назвали стрічку "Spell your name" — "Вимовляй своє ім"я".
Де знімали?
— У Чернівецькій, Рівненській, Хмельницькій областях: там була німецька і румунська окупація. А ще — в Печорі, де стояло гетто. У чернівецькій синагозі бачили унікальні фрески невідомого художника — місцевого "Піросмані".
Зі Спілберґом обговорювали фільм?
— Ні. Ми розминулися. Коли я був у Лос-Анджелесі, Спілберґ знімав у Відні "Мюнхен". Та й якби він був у Лос-Анджелесі, навряд чи зустріч відбулася б. Може, пізніше Спілберґ приїде до Києва.
Родичі Спілберґа — одесити.
— Так, батьки. Проте сам Спілберґ в Україні ніколи не був. І в професора Дуґласа Ґрінберґа з фонду "Шоа" теж українське коріння. У 1907-му його бабуся з дідом емігрували з Рівного. Нещодавно уперше приїхав сюди — хотів побачити Рівне. Машиною доїхати не встигав. А літак три години кружляв над аеродромом, та не сів через туман.
З Віктором Пінчуком ви знайомі особисто?
— Нас із дружиною Вікторією запрошував фонд "Шоа", а не Віктор Пінчук. І угоду я укладав із фондом. А з Пінчуком познайомився недавно. Він читав сценарій. Якихось непорозумінь у нас поки що не було. Думаю, що й не буде.
1960 — народився у Києві
1977 — вступив на кінофакультет театрального інституту ім. Карпенка-Карого
1979 — народилася донька Настя
з 1982 — упродовж 13 років знімав стрічки для "Укркінохроніки"
1989 — народився син Нікіта
1990 — за фільм "Дах" отримав нагороду "Золотий Голуб" у Лейпцигу
1992 — гран-прі кінофестивалю у Потсдамі — за стрічку "Знак тире"; одружився з Вікторією Бондар
2004 — лауреат Шевченківської премії за стрічку "Війна. Український рахунок"













Коментарі