8 травня київському письменнику Олесеві Ульяненку виповнилося би 50. Він є наймолодшим лауреатом Шевченківської премії. Отримав її за роман "Сталінка" у 35 років. Помер від серцевого нападу на 49-му році життя позаторік.
— Щоб буть кратким, з днем народження, Ульян! — поет 50-річний Олександр Сопронюк піднімає пластиковий стаканчик із горілкою біля могили письменника на Байковому кладовищі й за раз випиває. Не закушує.
Мати Ульяненка 72-річна Катерина Василівна запросила синових друзів пом'янути письменника. Приїхала до Києва з його рідного міста Хорол на Полтавщині. Жінка сидіть у інвалідному візку біля надгробка. Півроку тому мала інсульт і декілька місяців не підводилася з ліжка. Зараз спирається на ціпок, коли ходить.
— Не був такий день, щоб не згадала про мого Сашка, — говорить мати, втираючи сльози. — Краще він би у мене трактористом був, довше жив би. Приїхала колись до нього, а він такий худий, що я аж заплакала. Каже: мамо, я більше так не буду. "В тебе що, грошей не було?" — питаю. Мовчить і обнімає. Все переживаю, що він із голоду вмер. Пам'ятник хороший друзі йому поставили, але не схожий Сашко на портреті.
— Олесь умів вишукано матюкатися, — згадує поет Сергій Пантюк, 46 років. — Кажу йому колись — ти на Ігоря Талькова схожий. Це дійсно так. А він очі примружив, усміхається: "Та ну його нах..й, того Талькова. Його молодим убили". Тальков у 34 роки загинув, Ульян ненабагато його пережив.
Загалом зо 20 присутніх випивають дві 1,5-літрові пляшки домашнього вина, три півлітрові горілки і дві коньяку. Віддалік стоїть поетеса 40-річна Євгенія Чуприна зі своїм чоловіком, письменником Олексієм Нікітіним. Вона була літературним агентом Ульяненка.
— Я вчора тут була, надгробок помила, ялицю посадила, — розповідає Чуприна. — Друзі Олеся мене не люблять, бо я до нього була найближча. Вітка Стах на роковинах тут же, біля могили, до мене битися кинулась. Вірші тут пишу. Колись сиділа, і Олесь явився мені. Він часто всім ввижається, і завжди в однаковому одязі: джинсова куртка, чорна сорочка в смужку і штани з великими кишенями. Каже: "Якби я знав, що будеш так побиватися, не вмирав би". Роман, який він писав перед смертю — "Пророк", і досі не виданий. Авторські права належать його сестрі Валі Лісовській, яка в Америці живе. А вони всі налаштували її проти мене. Маю рукопис твору. Та бракує того, що він останні три дні робив. У такому варіанті його публікувати не можна, бо там були суттєві правки. Вони є на жорсткому диску з комп'ютера Олеся, що в Катерини Василівни. 200 доларів коштує дістати інформацію з нього, бо дуже старий. Я би знайшла гроші, та мені цю справу не довірять. Як з ним далі буде — не знаю.
2 
1
Коментарі