Пʼятниця, 04 лютого 2011 11:42

Вольвач пише вірші в поїздах

Автор: фото: Тарас ПОДОЛЯН
  Павло Вольвач
Павло Вольвач

Номінант на Шевченківську премію 47-річний Павло Вольвач призначив зустріч у київській кнайпі "Купідон". Бере собі 100 г червоного вина. Цитує сам себе: "Поет мусить мати міцну печінку". Каже, перебуває в "зоні турбулентності" разом із журналом "Сучасність", де працює заступником головного редактора. Часопис не фінансують.

— Відколи приїхав до Києва, заробляв на життя журналістикою. Це все-таки "сродна праця", за словами Сковороди. Якби мої запорізькі друзі почули, що я — поет, сприйняли б це як непристойність. Живу з родиною на Троєщині. Якось, коли щойно переїхали, вийшов подзвонити з автомата. Дивлюся, з сусідньої будки дві пари ніг стирчать. І розмова знайома — щось про ширку, два куба, й матюки звичні. О, думаю, геть як у Запоріжжі!

У вашому романі "Кляса" образ Запоріжжя вийшов дуже тілесний.

— Справді? Дякую. У нас нема професійної критики. Як правило, колеги обмежуються фразою: "Геніальна річ". А хотілося б аналізу. Підходити до літературознавця й казати: "Ти написав би пару рядків про мій новий твір" — те саме, що просити в письменника книжку з автографом. Я цього не роблю. Знаю, що Бондар-Терещенко за критичну статтю править 20 чи 50 доларів. Це правильний підхід.

Кажуть, ви дружите з російськомовними поетами Києва.

— Дружу, особливо з Олексієм Зараховичем. У нас виникла ідея — укласти українсько-російський поетичний словник. Зробили кілька спільних вечорів. Він читав вірші російською, я — українською. Російськомовні поети опинилися в парадоксальній ситуації — при повному пануванні російської мови їм ніде видаватися.

Вольвач каже, раніше не міг і двох місяців прожити, аби не навідатися до Запоріжжя. Тепер їздить рідше.

— Колись вірші в столиці не писалися. А остання збірка "Триб" майже вся київська. Та все одно найбільше на мене впливає дорога. Надто в поїзді, коли виходиш у порожній нічний прокурений тамбур. Я й тепер, хоча давно не курю, роблю це. Іноді піймаєш темне відображення в шибці й розумієш — так то ж батькова тінь. Усі мої стосунки зі словом — від батька. Перший, кому показую новий вірш, — хтось із колег-літераторів. Найбільше довіряю думці Олега Солов'я, письменника й критика з Донецька.

Кому пророкуєте премію? Собі чи, може, Василеві Шкляру, якого номінували за роман "Чорний Ворон"?

— Хоч би хто переміг, перший потисну йому руку. "Чорний Ворон" — чудовий роман. Коли 2001-го мене вперше номінували на Шевченківську премію, це був піар-хід із подачі Миколи Вінграновського. Ясно, що Ігор Римарук і Євген Пашковський, із якими я вийшов до фіналу, були достойнішими авторами. Коли дізнався про перемогу Пашковського, підійшов у Спілці письменників й привітав. А з Василем Шклярем ми зажди будемо приятелями.

Зараз ви читаєте новину «Вольвач пише вірші в поїздах». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1074
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода