Київське видавництво "Наш час" видало збірку творів української письменниці другої половини ХІХ ст. Марусі Вольвачівни "Кажи жінці правду, та не всю". Книга має 376 сторінок. Це — поезії, оповідання, драми, спогади, листування з істориком Дмитром Баглієм, письменниками Борисом Грінченком та Іваном Франком.
Марія Вольвач — справжнє ім"я письменниці — народилася 1841 року в селі Черемушна Валківського району на Харківщині.
— Ми з одного села, — розповідає "ГПУ" упорядник збірки, літературознавець із Києва Іван Лисенко, 69 років. На видання він витратив власні $2 тис. — Колись до нас у Черемушну приїздила жінка. Читала селянам свої оповідання, вірші, записувала народні пісні. Коли був студентом Харківського університету, в архіві я знайшов її ім"я — Маруся Вольвачівна.
Іван Лисенко досліджує творчість письменниці вже 44 роки.
— Вона народилася в заможній родинні сільського писаря, — каже він. — Батько помер рано. Старші брати швидко промотали його господарство. Маруся працювала кравчинею. Якось у місто приїхав відомий ворожбит. Він передбачив їй долю письменниці.
Потім у своїх спогадах Вольвачівна напише, що помре не своєю смертю — так їй наворожили. Але інформації про те, як і коли померла письменниця, немає. Останні звістки датуються 1903 роком.
— Я перерив усі архіви харківських кладовищ, — запевняє Лисенко.
Перші вірші Маруся складала в голові. Записувати їх почала уже дорослою.
— На її поезію дуже вплинула українська народна пісня, — розповідає дослідник. — Але найцікавішим у її творчості я вважаю драми про нещасливе кохання "Охайнулась, та пізно", "На великім шляху", "Є каяття, та нема вороття". За життя письменниці вийшло три її книги. Жодної фотографії Вольвачівни не збереглося. Є лише словесний портрет. Вона була висока, широкоплеча, русява, завжди задумлива. Так мені описала знайома на ім"я Олімпіада. Вона — колишня односельчанка Марусі, вчителька російської мови. За розподіленням її відправили працювати на Кавказ.
Наклад книги "Кажи жінці правду, та не всю" 1000 примірників. Коштує вона 35 грн.
Коментарі