Другий фестиваль вертепу відбувся в перші два дні Різдвяних свят біля львівської галереї "Музей ідей", що в колишньому бернардинському монастирі. Із невеликими п"єсами про народження Ісуса Христа переодягнені у біблійних персонажів односельці в Україні ходили по хатах ще із ХVІІ століття. За радянських часів вертепи розганяла міліція. Та в західноукраїнських селах традиція не завмерла.
— Смерть, воїни, ангел, пастушки, три царі, два козаки, воїни, жид, циган, — перелічує учасників вертепу із села Городиславичі Пустомитівського району Львівської області 45-річний Зеник Паранько.
Він одягнений у костюм воїна — червону накидку й обклеєний золотою фольгою шолом.
У колективі з Городиславичів — 35 чоловік. Найменшому учасникові — 10 років. Коли колядники сходять зі сцени, кілька жінок обступають чоловіка у масці чорта з пап"є-маше, аби сфотографуватися. Тим часом "циган" скидає капелюха і ходить між людьми, просить грошей. Глядачі зі сміхом кидають копійки.
— Ходити у вертепах ми починали ще малими, хоча раніше колядувати заборонено було, — додає брат пана Зеника 48-річний Федір Паранько, переодягнений у козака. — У нас село велике — 360 дворів. За вечір можна обійти до ста хат. Але то якщо не пощастить. А якщо господарі будуть щедрими і добре пригощатимуть колядників, то не більше десятка, — сміється у підмальовані вуса.
Обабіч сцени продають кутю п"яти видів — по 3 грн за порцію. Стільки ж просять за пампушки та печену картоплю. Тарілка зупи вартує 4 грн.
— Наші пампухи розбирають краще, як гамбургери у "МакДональдзі", — хвалиться директор "Музею ідей" Олесь Дзиндра, 50 років, наливаючи відвідувачам зупу і роздаючи пампушки.
От що значить бабі зранку налити
За хвилину Дзиндра п"є вино з панянкою.
— Христос воскрес! — каже та, піднімаючи пластикову склянку.
— Слава КПСС! — відрубує директор галереї. — От що значить бабі зранку налити. Христос ся рождає!
За виступом колядників спостерігає поет Ігор Калинець, 68 років. Розповідає, що попри заборони у Львові вертепи ходили і в 1960-х.
— Ми збирали чималу ватагу — до п"ятдесяти чоловік, — згадує він. — Переодягалися, хто як міг. Я одягав старого кожуха, тримав палицю-козу. Ходили колядувати до знайомих. Хоч багато хто боявся приймати вертеп, заходили і до деяких ректорів, професорів, лікарів. Центр обминали — можна було натрапити на міліцейський патруль.
Калинець каже, що останній такий вертеп відбувся 1972 року.
— Тоді з нами ходив поет Василь Стус. Він тієї зими саме відпочивав у Моршині. А за кілька днів після того Різдва почалися репресії — арештували Стуса, Чорновола, мою дружину Ірину. Нова хвиля вертепів почалася наприкінці 1980-х.
Упродовж двох днів фестивалю різдвяні вистави показали 11 гуртів.
2 
1
Коментарі