81-річного американського фантаста Гаррі Гаррісона я зустрів у спортзалі київського Інституту фізкультури — на книжковому ярмарку. Він заповзято, наче дитина, крутив важелі маленького поліграфічного верстата. Пан Гаррісон — у строгому костюмі, кросівках, на носі — окуляри. Краватка зав"язана навиворіт.
— До приїзду сюди ніколи не чув про Україну, — дружньо усміхаючись, зізнається письменник. — Знав лише Радянський Союз — країну великої брехні! А у вас красиве місто, особливо жінки...
Він проводжає поглядом білявку в синіх джинсах.
— Я жив у Данії, там чимало сортів пива. У вас кроку не можна ступити, щоб не побачити пивний кіоск. Це мене дуже тішить, бо я приїхав із Москви — там пригощали препаскудним пивом.
Літератор обережно спирається на стіл позад себе. Довго стояти йому нелегко.
Вас любили радянські читачі. Навряд ви отримували якісь відсотки від продажу своїх книжок тут. Як із цим зараз?
— Уперше відвідав Москву років 15 тому. Мене запросили виступити на телебаченні. Там я підписав 130 тисяч своїх книжок, яких раніше не бачив. Але тепер у мене в Росії є власний агент Олександр. Йому вдалося підписати непоганий контракт. Я отримую хороші гроші, — Гаррісон погладжує борідку.
Біля нас збирається невеликий натовп. Дівчата просять автограф. Гаррісон розписується на книжках. Потім розстібає піджак. На брюках у нього велика пряжка у вигляді вовка.
У молодості захоплювався блюзом
— Це мені подарували у Денвері, штат Колорадо, — хизується перед юними прихильницями фантаст. — Це дикий лісовий вовк.
Він піднімає руки й намагається зобразити люте гарчання.
Що відчуваєте, коли бачите людину, яка читає вашу книжку?
— Якось у лондонському метро дівчина ввійшла у вагон із моєю книжкою. Я затамував подих. Для мене ця книжка була дуже важлива. Бачу: вона її розгорнула, прочитала дві сторінки, полистала десь усередині, потім відкрила з кінця і стала читати одразу те, що наприкінці. Я був дуже розчарований.
Якби у вашому дитинстві був телевізор, стали б письменником?
— Сучасне американське покоління справді дурнувате, нічого не читає. У мене в дитинстві було радіо, та це ж не заважало читати по 20 книг на тиждень. Бібліотека була далеко, і я звик читати на ходу — вчасно піднімав очі, щоб не врізатися в будку чи стовп. А років десять тому до мене звернулася молода британська група — попросила дозволу назватися "Щурами з нержавіючої сталі", — веде далі. — Я погодився. Навіть написав їм кілька пісень. У молодості дуже захоплювався блюзом.
Ви були на війні, багато мандрували світом. Жили в Мексиці, Данії, нині живете в Ірландії. Досвід допомагає писати?
— Ви ще забули, що я виріс у бідній родині, — додає Гаррісон. — Міг кілька днів голодувати. А в армії служив у артилерії. На пам"ять лишився лише цей слуховий апарат, — показує пальцем на ліве вухо.
При розмові письменник нахиляється до співбесідника.
З іншими фантастами товаришуєте?
— Так. Вони всі прецікаві люди, у кожного є якийсь пунктик. Філ Дік (автор книги " Чи сняться андроїдам електричні вівці?" — "ГПУ") був просто ненормальним, але гарним товаришем. Коли на нього находила чергова манія, всім ставало дуже весело. Якось він накинув оком на дівчину, і лише за те, що я перемовився з нею кількома словами, пообіцяв убити мене.
Айзек Азімов був теж чудовим хлопцем, завжди в гарному настрої. Та я бачив його через рік після розлучення з першою дружиною. У нього була депресія. Ми з Ґорді Діксоном вирішили розвеселити приятеля і влаштувати парубочий вечір. Хотіли пропустити по маленькій, аби за вином пішла вся його туга. Але з"ясувалося, що Азімов непитущий. Він просидів увесь вечір, не доторкнувшись до чарки з шеррі, а я і Діксон напилися.
Гаррісон прихильник російської культури. Його улюблені фільми — "Олександр Невський" і "Броненосець Потьомкін". Я пояснив американцю, що Сергій Ейзенштейн — український режисер.
— О, Ейзенштейн! Це великий митець. У мене навіть є книга про те, як знімали "Потьомкіна". Я знаю, що кадри, коли броненосець тоне, це насправді мультиплікація, — із запалом каже фантаст.
Приїзд в Україну може надихнути вас на нові твори?
— Із коротких подорожей пишу короткі історії. Після мого візиту в Будапешт написав про те, як на Землю прилетіли інопланетяни й усіх з"їли. Ідея з"явилася під час обіду в ресторані, який був розташований поруч із зоопарком. Думаю, повернувшись із України, напишу щось схоже.
Азімов просидів увесь вечір, не торкнувшись до чарки, а я і Діксон напилися
Після невеликої паузи додає:
— На жаль, мені так і не удасться з"їздити в Чорнобиль. А я так хотів привезти додому радіоактивну часточку!
Жюль Верн передбачив багато наукових винаходів, а як ви?
Гаррісон махає рукою:
— Дурниці! Усе, що описував Верн, уже було.
Як ви ставитеся до пророкувань Нострадамуса?
— Цілковита нісенітниця й дурість! Не читайте Нострадамуса, читайте Гаррі Гаррісона.
До нас підходить прес-аташе "Єврокона" Віталій Квітка. Гаррісон скаржиться, що стомився від фанатів. Той повідомляє письменнику, що спонсори подарували йому ящик пива. На обличчі фантаста з"являється усмішка. Він вибачається, каже, що вже треба йти, і поспішає до виходу.
2 
1
Коментарі