Четвер, 09 квітня 2020 00:21

Уперше з'явилася вистава в жанрі чорної комедії

Автор: day.kyiv.ua
  Богдан Бенюк (праворуч) і Сергій Бойко у виставі ”Сірі бджоли” грають єдиних жителів села в ”сірій зоні” на Донеччині
Богдан Бенюк (праворуч) і Сергій Бойко у виставі ”Сірі бджоли” грають єдиних жителів села в ”сірій зоні” на Донеччині

51 виставу 17 столичних театрів розглянули експерти премії "Київська пектораль". Переможці отримали по 15 тис. грн.

"Найкращою драматичною виставою" стала "Сірі бджоли" Театру на Подолі за романом Андрія Куркова.

Село на Донеччині Мала Староградовка розташоване в сірій зоні. Тут залишилися жити 49-річний Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. Недолюблюють один одного, але змушені миритися із сусідством. До Сергійовича заходять у гості українські військові, а до Пашки — сепаратисти. У Сергійовича одна турбота — як і куди з початком весни відвезти шість вуликів, щоб у меду не було присмаку війни, за сюжетом.

— У виставі "Сірі бджоли" важливу роль зіграли особисті життя творців, — каже співголова оргкомітету "Пекторалі" Олексій Кужельний, 66 років.

— Режисер Віталій Малахов уже багато років вдівець. І це відчувається в постановці. Актор Сергій Бойко, який зіграв Пашку, — ветеран-афганець. Богдан Бенюк втілив Сергійовича, у всіх ролях шукає нові виклики для самоусвідомлення українців.

Що таке війна, більш-менш зрозуміло. Найголовніше сьогодні — а що буде, коли вона закінчиться? Як далі жити з цією пам'яттю? У виставі це питання звучить. Не трагічно, а розумно та з абсолютним спокоєм, що воно насправді вирішиться. Ця інтонація важлива сьогодні для кожного українця.

Найкращою камерною виставою назвали "Лимерівну".

— Лауреат номінації "За найкращу режисерську роботу" Іван Уривський — яскравий представник нової генерації, — продовжує Кужельний. — У театрі Франка він поставив "Лимерівну" за Панасом Мирним. Для нашої культури характерні повага до батьків, традицій, до того, що скажуть люди. Це загострює виборювання права кохати незалежно від чиєїсь думки і ситуації.

Трактування класики в Уривського занадто жорстке. Лимерівна — кінчена п'яниця, яка з першої сцени плазує за склянкою горілки. Чи може доля красуні-доньки залежати від матері, яка збирається її пропити? Взята жорстока концепція, яку не завжди витримує драматургія. Вияви внутрішнього стану персонажів яскраві, але характеризують їх однозначно й з мінусом. Негатив змалювати простіше. Набагато складніше втримати баланс фарб — і темних сторін особистості, і світлих, аби досягти багатозначності, в чому і є дорогоцінність класики. Але загалом постановка зроблена майстерно, винахідливо, з цікавими рішеннями.

2019 року молоді режисери яскраво проявилися. У їхніх виставах більше гостроти, ніж у попереднього покоління. Пропонують новий погляд на класику, часто доволі різкий. Молоді сьогодні доречно і недоречно, вправно і не дуже використовують брутальність, нецензурну лексику, наготу. Глядачі поділилися на два табори. Хтось сприймає новаторів, хтось навпаки.

Нагороду "Найкраща чоловіча роль" отримав Роман Халаімов — зіграв у "Зойчиній квартирі" Театру на Подолі. "Найкраща актриса" — Оксана Прасолова з мюзиклу "Сімейка Аддамсів" Театру оперети.

— Третій рік поспіль вручаємо премію "Найкращий народний театр". Цьогоріч отримала театрально-естрадна студія "Теларії" Палацу культури "Дарниця" за літературно-музичну виставу "В цьому щось є" за творами Ліни Костенко. Розвиток аматорських театрів важливий. Робочий час скорочується, люди менше працюють — а що відбувається з ними у вільні години? Доведено, що економіка краща в тих громадах, де є мистецькі спільноти — аматорські театри, хори. Вони дають змогу людині виявити свої здібності, відкрити нові можливості. Гадаю, в майбутньому в театрах працюватимуть водночас і аматори, і професіонали.

Вперше на київській сцені з'явилася вистава в жанрі чорної комедія. Це мюзикл "Сімейка Аддамсів" в Театрі оперети. В ньому поєднуються гумор, мудрість та оптимізм.

— У центрі мюзиклу — родина, що з точки зору інших живе не за прийнятими в суспільстві нормами. Але насправді Аддамси поважають одне одного, ­люблять, дотримуються обіцянок, — каже постановник спектаклю Кестутіс Стасіс Якштас. — Вистава нагадує, що головне в житті — сім'я. Що актуально в наш час, адже родини розпадаються через дрібниці, невеликі сварки, побутові розбіжності. Багато хто забуває, що варто шукати спільні рішення та порозуміння.

"За найкраще пластичне вирішення вистави" нагороду отримав Раду Поклітару. Поставив балет "Вій" за мотивами повісті Миколи Гоголя.

— Це моє перше звернення до української класики, — розповідає балетмейстер. — Почалося з того, що композитор Олександр Родін показав однойменну музичну сюїту. Так виник задум зробити балет. Як літературна першооснова, "Вій" має всі необхідні характеристики для вдалої постановки. Фантастична історія, динаміка, яскраві образи. Я зробив повноцінний балет на дві дії. Запропонував новий і водночас впізнаваний погляд на класику. Як на мене, Вій — дзеркало, в якому ми бачимо свої вади. Зло не варто шукати ззовні, воно всередині: люди є носіями як ангельського, так і демонічного.

За найкращий режисерський дебют "Пектораль" отримала Тетяна Матасова, режисерка вистави "Тіні забутих предків" за Михайлом Коцюбинським у театрі українського фольклору "Берегиня".

Зараз ви читаєте новину «Уперше з'явилася вистава в жанрі чорної комедії». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 62
Голосування "Динамо" програло "Шахтарю". Хто винен?
  • 1) Марлос
  • 2) Михайличенко
  • 3) Монзуль
  • 4) карантин
Переглянути
Погода