— Треба жити на повну. Тут і зараз. Така думка мене не полишала й коли працював на цвинтарі, й зараз на війні, — каже письменник 45-річний Павло Белянський. Служить у Збройних силах України. За його книжкою зняли трагікомедію "Я працюю на цвинтарі". З 15 вересня йде в прокаті.
Колишній архітектор 35-річний Олександр утік від життя і знайшов роботу на цвинтарі. Працює менеджером фірми, що займається встановленням надгробків. Сподівається, там його не турбуватимуть. Але щодня приходять клієнти, кожен з яких переживає горе, за сюжетом.
— Є історія, яка, на жаль, не потрапила в сценарій, — продовжує Белянський. — У книжці називалася про Тюлю і Фуфочку. Про двох літніх жінок, які, попри вік, наповнені. Прийшли замовляти пам'ятник подрузі, яка померла. Хотіли, щоби там була фотографія акторки Людмили Гурченко. Прототипки героїнь справді зверталися до мене з таким проханням. Я казав: "Як Гурченко?" Дружно відповідали: "А вона могла би нею бути! Робіть!" Є цвинтар у Києві, на якому стоїть такий пам'ятник. Тож витівка вдалася. Гурченко на той час вже померла. Але якщо хтось побачить — ймовірно подумає: "Вау, вона в Києві "лежить". Щоправда, з іншим ім'ям і датами життя. Гадаю, вони там не посваряться.
Картину знімали на трьох столичних цвинтарях — Байковому, Лісовому та Берковецькому.
— Люди в найскладніших ситуаціях усе одно жартують, — каже режисер Олексій Тараненко, 46 років. — Неможливо жити постійно в напрузі, в страху смерті. Люди гуморять, намагаються відволіктися, попри те, що їм важко.
З початком повномасштабного вторгнення здалося, що війна якось обнулила фільм. Теперішня реальність набагато важливіша, аніж те, над чим ми працювали в картині. Але реакція публіки на кінофестивалі в Чернівцях показала, що фільм насправді актуальний. В час, коли багато людей загинули, смерть зараз зовсім поруч із кожним із нас. Власне, картина не про смерть як таку, а про те, як жити після того, коли ти втратив рідного. Фільм, якщо коротко — про прийняття втрати.
— Уся картина побудована на дивакуватості окремих персонажів і специфіці роботи на кладовищі, — каже кінокритик 39-річний Денис Буданов. — Стрижень сюжету — прекрасний Віталій Салій у головній ролі. Завдяки йому кіно не розпадається на шматки. Але у "Крутах 1918" і "Забороненому" актор був яскравіший.
На другому плані чимало зірок нашого кіно й телебачення, які погано чи посередньо грають. Деякі — просто театр на дошках. Наприклад, Римма Зюбіна із кривлянням на зразок "Маски-шоу", тільки не смішно.
Це чорна комедія. Найбільший гріх для жанру — коли не смішно. За всю стрічку помітив один гарний жарт. Герой тікає від бандитів по кладовищу, падає і бачить надгробок із написом "ось і все".
Те, чого побоювалися в кінотусовці — трапилося. Зйомки художнього фільму "Буча" стартують за кілька місяців. Ще всі тіла не ідентифікували, а ми вже знімаємо. Але не це найгірше. Фільмують це режисер Станіслав Тіунов і продюсер Олександр Щур, які раніше подарували нам комедії "Побачення у Вегасі" та "Продюсер". Останню критикував навіть сам виконавець головної ролі — Олексій Дурнєв. І ось ці панове чомусь вирішили взятися за таку неймовірно складну та делікатну тему. При тому, що майже у всіх режисерів нині стоїть на неї заборона
Олена Чиченіна, 35 років, кінооглядачка.
Трейлер драми "Буча" презентували 13 вересня у столичному кінотеатрі "Оскар". Головний герой, правозахисник 38-річний Костянтин Гудаускас — громадянин Казахстану, який отримав політичний притулок в Україні та проживав у Бучі. Під час повномасштабного російського вторгнення врятував 203 жителів Київщини. Завдяки казахському паспорту волонтер проїжджав в окуповані населені пункти та вивозив звідти людей, видаючи їх за рідню чи вигадуючи нові історії для загарбників. Знімати фільм планують узимку коштом іноземних інвесторів і меценатів
60 хвилин присипаний землею пролежав актор Віктор Жданов на зйомках трагікомедії "Я працюю на цвинтарі".
— Прикрили невеликим шаром — 20–30 сантиметрів, — розповідає режисер Олексій Тараненко. — Але це достатньо велика вага для людини. Важко не дихати, коли в тебе на грудях кілька десятків кілограмів. Акторка Галина Корнєєва відкопувала Жданова вручну. Це було нелегко фізично й морально. Бо коли людину живцем закопують, земля починає закривати обличчя — це все виглядає досить страшно. Знімальна група була вся напружена, але актор справився.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі