— Якби в Україні було стільки бібліотек, як виборчих дільниць, то 100 тисяч примірників був би не найбільший, а мінімальний тираж, — каже письменник 42-річний Андрій Кокотюха у столичному готелі "Фейрмонт". Тут 24 листопада меценати Юрій і Тетяна Логуші вперше присуджують нагороду "Золоті письменники України". Серед сучасних авторів обрали 20 переможців. Тиражі книжок кожного перевищили 100 тис. примірників.
— Та сто процентів несправжнє. Диви, яке шовковисте волосся. І рівненьке — жодної залисини, — дві брюнетки п'ють шампанське в холі готелю. Обговорюють появу першого президента України Леоніда Кравчука, 78 років.
— Не думаю, що перука. То від природи. Він таким красенем був, мені розповідали, що ой-ой-ой, — каже їй подруга, мотиляючи сумочкою в блискітках.
Леонід Макарович по черзі обіймає й цілує зо два десятки присутніх. Перед ним розчиняють двері у велику залу. Оформлена у золотавих і білих тонах, освітлена люстрами у формі канделябрів зі свічками. Гостів пригощають вином, декількома видами сирів, виноградом і полуницями.
Починають вчасно. Хвилиною мовчання поминають жертв Голодомору 1932-1933 років.
— Я стара людина, багато бачив. І хочу сказати молодим: живіть, бунтуйте, сперечайтеся зі світом. Тільки так життя чогось варте, — каже зі сцени 83-річний Юрій Мушкетик.
— Він не просто письменник, він творив незалежність нашої держави. Був головою Спілки письменників, де, власне, і зародилася ідея незалежності, — коментує Леонід Кравчук. Обіймає Мушкетика і вручає йому дерев'яний диплом з позолотою.
Зі старших переможців на церемонію не прийшли письменники 82-річний Всеволод Нестайко, 90-річний Анатолій Дімаров і Ліна Костенко, 82 роки.
— Вона така принципова. Могла не прийти, дізнавшись, хто їй цю премію вручатиме, — коментує викладач і режисер Георгій-Григорій Пилипенко, 58 років. — Кравчук керував ідеологією. Усе, про що зараз говорить і хвалиться, тоді присікав. Бо як би погано не почувалася Ліна Василівна, а на похорони Юрія Іллєнка прийшла. Українській інтелігенції немає чого почитати українського. Ліна Костенко написала роман "Записки українського самашедшого", бо не бачила зараз у країні літератури такого рівня. І її невдача — у набагато разів якісніша, ніж перемога більшості сучасних письменників.
— Ірен Роздобудько, — оголошує ведучий актор Олексій Богданович, 49 років. Місце письменниці за столиком пустує. — Де поділася пані Ірен?
У залу забігає письменниця, щоки й ніс — розпашілі.
— Дуже приємно, що я зазолотіла, — каже Ірен Роздобудько, 50 років. Щороку авторка видає два-три романи. — Обіцяю, що ніколи не поїду з цієї країни.
— Пообіцяйте ще, будь ласка, що в екранізації наступного вашого сценарію будуть ролі не тільки для російських акторів, а й для українських, — каже Олексій Богданович.
— Скажу більше — у новому є класнюча роль для вас. Під вас її писала, — говорить письменниця.
Церемонія триває понад 3 год. Потім у холі влаштовують фуршет.
— Немає нічого страшного, що вийшов такий збіг — письменників нагороджували в день пам'яті жертв голоду, — каже літературознавець Микола Жулинський, 72 роки. На шиї академіка — чорний шарф із вишитими колосками пшениці. — Ми всі були сьогодні біля меморіалу, пом'янули, тут згадали. Це нормально. За своє довге життя не пам'ятаю дня, коли українських письменників вшановували більше, ніж сьогодні.
Премію обіцяють зробити щорічною. Якщо тираж книжок якогось із переможців перевищить 1 млн, він отримає наступну відзнаку — "Діамантовий автор".
1 
1
Коментарі