— Червоне це любов, а синє — це напій на барі, — каже 34-річний поет Дмитро Лазуткін. 20 червня він веде поетичний вечір "Жіночі бої у шоколаді" у столичному кафе "Сіті Паб". Стає поміж двома табуретками, червоною та синьою. Рефері запрошує перших учасниць. Окрім поетичних боїв, Лазуткін коментує бокс на телеканалі "Інтер".
— Руки холодні, що не реагують сенсорні телефони. Соски настовбурчені, але ніхто не реагує, — читає з червоного стільця київська поетка Оксана Гаджій, 20 років.
За 2 хв. у двобій із синього вступає 24-річна Мар'яна Луна:
— І вона буде постійно твій мозок мати із пристрастю удава. Жінки — немов мокрий нікотин. Треба сушити весла і курити бамбук.
Глядачі голосують кольоровими картками. Червоних підіймають 17, синіх — 10. Перемагає Оксана Гаджій.
— Це чарівний магнітик. Якщо твій холодильник порожній, то завдяки йому він наповниться. — Лазуткін вручає поетці трофей. — А тепер аплодуйте дівчинці в білій сукні, — на сцену на високих підборах підіймається 28-річна Келя Ликеренко.
— Підступні організатори сказали одягати те, що не жалко. А тут дівчата в сукнях, — наступною виходить її суперниця 26-річна Таня-Марія Литвинюк у футболці та бриджах.
— Про що б не писала, виходить про любов. Емоції накопичуються, а потім вибухають у вірші, — розповідає поетка після виступу. За вечір вона зібрала два магніти. — Днями як журналіст їздила на суд. Чоловік зарізав свою дружину під церквою. Подія дуже вразила — вийшов вірш. Хто не знав цієї історії, подумали, що це моя хвора фантазія. Перший вірш написала на уроці російської літератури в шостому класі. Дали завдання "написать сочинение". А я подумала, що треба "стихотворение". Поки що публікувалася тільки в альманахах. Зараз готую власну збірку, куди ввійде віршів 60. Але треба спонсор.
Наприкінці вечора Дмитро Лазуткін витягує на середину зали залізне відерце з розтопленим шоколадом. Келя Ликеренко вмочує палець у шоколад і облизує його.
— Мені це вже подобається, — каже рефері. — Кидати шоколадом можна лише вище поясу. Вже уявляю, як вони його злизуватимуть одна з одної.
Усі чотири учасниці поетичних боїв набирають у жмені шоколад. Обережно обмащують ним плечі, шию, руки суперниць. Глядачі знову голосують.
— Була сукня колись білою. Хоча, як на неї не сідатимуть мухи, то можна носити, — Лазуткін оголошує перемогу в конкурсі Келі Ликеренко. Її справжнє ім'я — Тетяна Коваленко. Веде погоду на телеканалі "1+1".
— Зі мною прийшла подруга-кондитер. Каже, це не справжній шоколад, а сироп, — поетка пальцями приймає волосся з липких плечей. — На останній дзвоник у першому класі написала: "В широкім полі, мов дзвінок, стоїть вусатий колосок, він вусами хизується, на сонечко милується. Радіє з того, що такий печуть із нього хліб м'який". Досить відверті вірші про любов пишу з четвертого класу. У них уже були поцілунки, тримання за руки, пристрасні погляди. Читала їх першокласникам на перервах. В університеті дівчата питали: "У тебе багато хлопців, чи звідки ти береш сюжети?". Не мала тоді ніяких стосунків із чоловіками. Це все моя сексуальна енергія, якої не цураюся. "Стернею пахне галицька земля. Мене схопив ти за холодну руку, без звуку цілувались. Ти простяг мене на цій стерні, як суку". Дівчинку на стерні не можна простягти. Тут "сука" — це не погане слово, воно наповнене пристрасті. У віршах дозволяю собі більше, ніж у житті.
Батьки дізналися про мою творчість, коли вийшла збірка "Ніч еротичної поезії". Мама півроку випрошувала, щоб я передала їй книжку. Сестра дзвонить, каже, мама почитала, сидить і нічого не говорить. Тато сказав: "Не думав, шо таку дочку виховав". У родині про секс не говорили. Тепер мама про кожен вірш цікавиться: а з ким це ти і де таке робила.
Пишу, коли емоції на піку. Буває, під час любощів виникає думка, що треба про це написати. Віршів багато автобіографічних, але частину домріюю. Мала не так багато хлопців, як можна уявити з моїх віршів. Був один, — посміхається.
Наступні поетичні бої відбудуться 7 липня на столичному фестивалі "Країна мрій".
1 
1
Коментарі