Ексклюзиви
Вівторок, 16 липня 2019 05:06

Останнім визнанням заслуг з боку колишньої батьківщини стала згадка мене як ворога народу на Першому каналі

Автор: WWW.SINERGIA-LIB.RU
  Російська письменниця, журналістка, політичний оглядач Ксенія Кирилова через переслідування на батьківщині емігрувала у Сполучені Штати Америки
Російська письменниця, журналістка, політичний оглядач Ксенія Кирилова через переслідування на батьківщині емігрувала у Сполучені Штати Америки

— "У павутинні безуму" — класичний шпигунський роман, — каже російська письменниця Ксенія Кирилова, 35 років, про свою книжку. Українською вийшла у київському видавництві "Дух і літера". — Описані реалії радянської каральної психіатрії базуються на достовірних матеріалах. Особисто спілкувалася з дисидентом Віктором Давидовим із Куйбишева (нині Самара, Росія. — ГПУ) та українцем Яковом Осмоловським, які пройшли через це.

Лікар-психіатр Ірина Красильникова після закінчення інституту потрапила за розподілом до СПЛ — спецпсихлікарні закритого типу на околиці невеликого уральського селища. Замість очікуваної благородної праці — лікування людей — стає гвинтиком у безжальній системі каральної психіатрії. До того ж Красильникова опиняється в епіцентрі боротьби радянських й американських спецслужб, за сюжетом.

Дія роману відбувається у ­1970-х. Гонка озброєнь між Радянським Союзом та США набирає обертів. Москва має намір оснастити свої ракети потужною ядерною частиною, що несе загрозу не лише противникові, але й мирному населенню. Провідний військовий інженер полковник Олексій Голубов прагне зв'язатися з американськими спецслужбами, перебуваючи в ув'язненні. Агент ЦРУ намагається пробратися до нього на Урал крізь систему психіатричних таборів.

— Ракету А-35, обладнану термоядерною бойовою частиною, справді розробляли у Радянському Союзі, — продовжує Кирилова. — У тому, аби правдиво розкрити цю сюжетну лінію, мені допоміг Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння. Особисто консультував колишній заступник міністра оборони України Леонід Поляков.

Герої мали справжніх прототипів?

— Аналогом є реальна операція втечі майора КДБ Віктора Шеймова до США 1980-го. У Штатах я спілкувалася з ветеранами спецслужб, які на сьогодні вже публічні люди, експерти. Вони порадили багато матеріалів для вивчення. В Америці достатньо якісних документальних книг і фільмів, на відміну від псевдоісторичних передач про Холодну війну, що показують у Росії. У США це не пропаганда. Американські журналісти, які працюють над подібними темами, скептичні до своїх спецслужб. І в розслідуваннях вони намагаються відтворити події минулого.

У романі до спецпсихлікарні запроторюють військового інженера Голубова. Розуміє, що шансів вийти вже не має, бо володіє державною таємницею. І доки зберігається чиста свідомість, намагається з пам'яті відтворити креслення. Передає їх українському дисидентові, з яким сидить.

Наприклад, Віктор Давидов три роки перебував у СПЛ, а потім його не просто випустили, а навіть дали поїхати на Захід. Причини могли бути різні: торги Радянського Союзу з Заходом, шум, піднятий друзями на "Голосі Америки" чи "Радіо Свободі" тощо.

Хіба так легко працівникові ЦРУ було потрапити до радянської спецпсихлікарні, як описано у вашому романі?

— Насправді можна було. Все ж охороняли не співробітники КДБ. Директорами лікарень були звичайні медики. Санітарами в окремих закладах працювали "зеки". Їх обдурювали.

Ваша художня книга не зовсім про минуле. На презентації у Києві був присутній заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз, який говорив, що "У павутинні безуму" — яскрава ілюстрація того, що ми бачимо сьогодні.

— Саме тому я вирішила її написати. Поштовхом зокрема були репресії проти кримських татар на окупованому півострові. Я вже понад чотири роки працюю з "Крим. Реалії" — проектом української служби "Радіо Свобода". Спілкуюся з цими мужніми людьми, захоплююся їхньою неймовірною силою духу.

Ви кажете, що каральна психіатрія відроджується і на решті території Росії?

— Наприкінці 2015-го був випадок самогубства 18-річного Влада Колесникова з Самарської області. Тоді він єдиний зі свого оточення виступив проти анексії Криму. На заняття у технікум прийшов у футболці з українським прапором і написом "Повернути Крим!". Вивісив у рідному місті Подольську банер із антивоєнним гаслом. Під час проходження медичної комісії у військкоматі увімкнув на телефоні Гімн України. Його цькували всі: батьки, дід, сусіди, однокласники. Проте він пережив агресію провінційного середовища влітку. А покінчив із собою лише у грудні. Останньою краплею для нього стало насильницьке запроторення до психлікарні його близького друга Миколи, також антипутінського активіста. Після примусового лікування нейролептиками зовсім не був схожий на людину. Миколу на "лікування" відправили батьки. Стосовно дорослих поки використовують примусове обстеження. Можемо говорити про відродження каральної психіат­рії в Росії та в Криму.

Готують також англомовну версію вашої книги?

— Так. Меджліс кримськотатарського народу хоче організувати переклад і видати. Адже Заходу теж варто нагадати, що Холодна війна не була просто війною країн за свої інтереси. Це все ж боротьба добра і зла. І хотілося б, аби і сьогодні Захід у пріоритети ставив не тимчасові інтереси.

У США живете з 2014-го. Чому не можете повернутися в Росію?

— Коли їхала з Росії, теоретично я ще мала можливість повернутися. У Штатах спочатку опинилася майже випадково, через роботу чоловіка. До речі, українця. І баба у мене українка. Ми були впевнені, що еміграція тимчасова. Але буквально одночасно з нашим виїздом почалася війна. Я була на Майдані. Оформляла візу на тлі кримських подій. І розказувала про Майдан у Росії, після чого по ТБ мене оголосили ворогом народу. Говорили, що ми готували Майдан на Уралі. У США спочатку почала працювати в соціальній аналітиці. Намагалася зрозуміти, що сталося з росіянами. Я ж все-таки від народження жила у Росії. Намагалася зрозуміти, що відбувається зі свідомістю колишніх співгромадян. А це неможливо зробити, не розібравшись у пропаганді, що її формує. Почала займатися системною аналітикою страхів, на яких грає Кремль, як це відбивається на менталітеті різних категорій громадян РФ.

Засновник російської інформагенції "Новый регион" Олександр Щетинін перевів свою редакцію в Україну, втративши більшу частину бізнесу в Росії. Саме він попереджав мене, що можуть відкрити кримінальну справу про державну зраду. Наприкінці серпня 2016-го Сашу знайшли з кулею в голові у його квартирі в Києві. Звісно, в його самогубство я не вірю. Тим паче буквально в той самий час з'явилася новина про його смерть на сайті "Россия 24" під заголовком "В Украине созданы условия для ликвидации российских журналистов, присягнувших неньке". У тексті йшлося, що нервуватися повинні й інші російські журналісти, які підтримали Україну. Серед перерахованих у матеріалі чотирьох імен було і моє. І останнім визнанням заслуг із боку колишньої батьківщини стала згадка мене як ворога народу на Першому каналі у прайм-тайм. Тоді на весь екран показали фотографії семи "ворогів Росії". Серед них правозахисник Марк Фейгін, шахіст Гаррі Каспаров і я.

Зараз ви читаєте новину «Останнім визнанням заслуг з боку колишньої батьківщини стала згадка мене як ворога народу на Першому каналі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода