Московський актор Олександр Філіппенко, 62 роки, у Києві був тільки добу. Жив у готелі "Україна", з вікнами вихід з метро "Хрещатик" на вулицю Інститутську. На сцені Міжнародного центру культури і мистецтв зіграв моновиставу "Один день Івана Денисовича" за повістю російського письменника Олександра Солженіцина.
Квитки коштували від 50 до 300 грн. Зала була заповнена лише на третину.
Нобелівський лауреат Олександр Солженіцин довго не погоджувався на цю постановку. Але Філіппенкові допомогла дружина письменника Наталія Свєтлова.
— Ми довго розмовляли з Наталією Дмитрівною, — розповів актор після вистави. — Ця жінка мені написала купу порад. Зараз я їх зберігаю у великій папці.
Солженіцин таки дав згоду на постановку. А колись він ледь не подав до суду на українського режисера Андрія Жолдака. Той поставив "Один день Івана Денисовича" без його дозволу.
Філіппенко у чорному костюмі-трійці, темній сорочці та маленьких окулярах. Тримає 80 сторінок повісті. За спиною висить карта Радянського Союзу з написом "ГУЛаГ". Її актор малював сам, за ескізами колишнього киянина Давида Боровського, який помер у квітні. Поряд стоять табуретка з порожньою пляшкою, тюремна бляшана миска і запалена свічка.
— Проходите-проходите, без вас не начнем, — каже зі сцени до чоловіка, який трохи спізнився.
Солженіцин довго не погоджувався на цю постановку
Той спиною до сцени пробирається уздовж п"ятого ряду.
— И пальтишко снимите.
"В пять часов утра, как всегда, пробило подъем молотком об рельсу штабного барака", — читає Філіппенко. У залі дзвонить мобілка. Якась пара виходить. Жінка голосно гупає підборами.
"Он и стал курить чаще трубку, чтоб не перебивали его, когда он курит, — актор проводить поглядом пару. — Не табака ему было жалко. А прерванной мысли".
Зала, сміючись, аплодує.
Після вистави перед гримеркою зібрався з десяток прихильників Філіппенка з квітами. Молодий охоронець під дверима тримає чорний ціпок актора. Той визирає з-за дверей гримерки, уже перевдягнутий — у чорній смугастій сорочці та синіх джинсах. На шиї — білий вафельний рушник.
Підходить білява жінка.
— Чому ваш мобільний мовчить? — запитує.
— Я його не люблю, — відповідає Філіппенко. — Майже завжди вимикаю. Навіть коли телефоную комусь, цікавлюся: "Не відриваю тебе?".
Охоронці виганяють усіх із коридору.
1944, 9 вересня — народився у Москві
1967 — закінчив Московський фізико-технічний інститут
1969 — перша кінороль — Володі Харламова у фільмі "Я его невеста"
1969–1975 — актор Театру драми і комедії на Таганці
1974 — заочно закінчив режисерське відділення Щукінського училища
1975 — театр імені Вахтангова
1989 — заслужений артист РСФСР
1999 — за моновиставу "Мертві душі" отримав Державну премію Росії
Перша дружина — журналістка Наталя Зімяніна. Друга — телережисер Марина Ішимбаєва. Донька від першого шлюбу Марія — педагог, має звання "Краща вчителька Росії". Син від першого шлюбу Павло — рок-музикант. Донька від другого шлюбу Олександра — звукорежисер.
7 
1
Коментарі