"Дзідзьо казали, що всі клопоти — то від голови. А жити треба не головою, а душею", — каже 10-річна Микола, головна героїня фільму "Політ золотої мушки". Дівчинку так назвав батько — бо хотів сина. Прем'єра фільму відбулася 15 липня в одеському кінотеатрі "Родіна". Картина 50-річного режисера Івана Кравчишина — єдина комедія в українському конкурсі Одеського кінофестивалю.
— За великим рахунком, ми комедію не робили. Це притча, — каже режисер після показу. — Наше життя — таке ж яскраве й коротке, як політ іскри над вогнем. Треба його цінувати й не розмінюватися на суєту. Я свого часу назнімався багато різного сміття. Так називаю важкі емоції. Робив "Закриту зону" — там люди очі боялися піднімати. Вирішили поставити легший градус. Тому що дуже оскомно на зубах від всякої проблематики. Її й так у квадратному телевізорі нашому вистачає.
Фільм має три частини. В останній сини везуть до нотаріуса тіло щойно померлого батька. Хочуть терміново отримати заповіт. Дорогою заїжджають до дядька. Той саме спить у труні, яку тримає на смерть. Злиться на брата, що він помер раніше. Сценарій режисер написав понад 20 років тому.
— Коли вже розсипався Радянський Союз, а я тільки-но закінчив театральний інститут, повернувся до Львова й прочитав у газеті "Ратуша" оповідання "Тестамент" (Богдана Волошина. — "ГПУ"). Був вражений, якою красивою мовою пишуть у Львові. Не чисто українською, а галицькою, смачно, з апетитом. Пішов до автора, тут же написали сценарій, віддали його на студію Довженка. Нас обізвали збоченцями, бо нічого святого не маємо. Тільки некрофілія в голові. Ми пояснили, на Галичині це так є. Дзідзьо, який грає мертвого, слава Богу, ще живий. І в нього на обійсті є труна, чекає на бабцю. Люди так живуть. Намагалися показати, що Галичина — це окрема самодостатня цивілізація.
Бюджет фільму — 16 млн грн. Половину дала держава, решту — інвестори.
— Тоді вже це були трошки посаджені гроші. Побудували 16 об'єктів. Хату переносили з однієї гори на іншу. З оператором їздили й секундоміром і компасом вимірювали, як вона повинна стояти. Щоб тут сонце сходило, а там був захід. Повністю все відреставрували в інтер'єрі кабінету прокурора. Декорації побудували в монашій келії. Коридори — це в монастирі в Добромилі (Старосамбірського району на Львівщині. — "ГПУ"). Спорудили футбольне поле і всі трибуни.
Найбільше кульгань у нас було з масовкою. Тому що знімали тільки в сонце. А коли сонце влітку в горах — то всі одразу на сіно. Тому що в них сіно — це валюта. І ми ні одної людини не могли знайти на масовку. Привозили з Ворохти, Микуличина, Яремчі автобусами, бо там треба було по триста-чотириста чоловік.
— Ваш фильм весело раскрывает очень глубокие проблемы, не надавливая на нарывы, — встає глядачка із залу. — Одна из них — что мы знаем английский лучше, чем гуцульский и чем украинский вообще.
— Ми спеціально підбирали акторів галицьких, щоб передати цю атмосферу. Але галичани говорять як кулеметом — дуже швидко. Вони настільки голодні до життя і так хочуть швидко все зробити, що їхня мова не така плинна, як на сході чи в центрі України. Після закритого показу підійшов до мене один поважний директор студії і сказав: "Ваня, я в половине фильма понимаю, что дзидзьо — это дедушка". І тоді я зрозумів, що треба субтитрувати. Маємо версію з українськими й російськими субтитрами.
"Політ золотої мушки" в прокат вийде у жовтні.
1 
1
Коментарі