"Ми б'ємося за те, щоб жити у ХХІ столітті"

 

Актор Олег Шульга пішов на війну 2014 року

— План зйомок був готовий 23 лютого. Наступного дня його вже ніхто не читав, — каже дніпровський актор Олег Шульга, 43 роки.

Розповідає про роботу в фільмі "Школа шторму" спільного виробництва України, Австралії, Швейцарії та Німеччини. Грає в стрічці легендарного українського тренера з вітрильного спорту Віктора Коваленка. Він емігрував у 2000-х, очолив австралійську збірну. Отримав прізвисько "Виробник медалей". Під його керівництвом закордонні спортсмени вибороли на Олімпіадах 12 комплектів нагород. Перший етап зйомок почався 2017-го. Фільмували епізоди життя Коваленка в рідному Дніпропетровську, як через бойкот радянським керівництвом 1984-го Ігор в американському Лос-Анджелесі не зміг випробувати сили на серйозних міжнародних змаганнях. Серед головних героїв картини також австралієць Мет Белчер і ки­таянка Лія Ксу, які стали учнями україн­ського тренера і здобували нагороди на Олімпіадах.

З початком повномасштабної війни Росії проти України проєкт поставили на паузу. Олег Шульга захищає Україну в лавах Збройних сил України. На війні був із 2014-го у ­39-му окремому мотопіхотному батальйоні. У перші дні повномасштабного вторгнення повернувся до армії.

На якому етапі зараз робота над картиною про Віктора Коваленка?

— Знайшов проморолик фільму в інтернеті випадково: сталася приємна несподіванка. Побачив нашу роботу з боку. Упродовж 2020-го й на початку 2021 року зняли приблизно половину. Мали багато ускладнень зі зйомками в Китаї — з політичних причин і через ковід.

Першим над картиною працював режисер Рольф де Гір, має відзнаки Каннського й Венеційського кінофестивалів. 2020-го стрічку передали оскароносному Вінсенту Ворду. Обидва постановники родом із Нової Зеландії, але мають різний стиль, почерк.

Картина лишилася героїчним епосом. Змальовується шлях трьох героїв, які йдуть до мети. Життя яхтсменки з Китаю Лії Ксу — вражає. Вона має проблеми зі слухом, зором. Із часом у неї знаходять пухлину в кістці. Але вона все одно прагне виграти Олімпіаду. І 2008-го здобуває перемогу — бронзову медаль. Стала першою призеркою з Китаю у вітрильному спорті. Робоча назва "Кремінь" — це ще одне прізвисько Віктора Коваленка в світі. Назва й суть картини співзвучні, адже фільм про міць і безмежність людських можливостей.

Багато ваших проєктів заморозили через повномасштабне вторгнення?

— Навесні мала вийти історична драма "Довбуш" Олеся Саніна. Граю там стрільця. Зйомки завершили 2021 року. Якщо найближчим часом буде прем'єра — візьму дводенну відпустку й приїду на таку подію. Днями в прокат у країнах Балтії вийшов український бойовик "Снайпер. Білий ворон", який також завершили ­2021-го. У цент­рі сюжету — людина, яку зненацька накрила війна на Донбасі. До 2014 року герой був далекий від будь-яких проявів сили. Після трагедії в його житті — йде у військо. Історія за сюжетом завершується ­2019-го. У героя є реальний прототип.

Імовірно, частина написаних українських сценаріїв змінюватиметься. Нещодавно російські війська розбили музей Григорія Сковороди під Харковом. Цього літа вичитував сценарії для конкурсу "Коронація слова". Один якраз був до мінісеріалу про філософа. Життєвий шлях Григорія Савича завершився саме в тому маєтку, який тепер знищили. Серіал тепер мусить стати довшим на одну серію.

Не надто бурхливо спілкуюся. Мені не телефонують, оскільки особливо немає куди. На зв'язок виходжу кілька годин на тиждень, коли їздимо прати речі в сусідній населений пункт. Усі зв'язки, які зараз підтримую — товариські. Коли режисер Вінсент Ворд пише: "Як ти там?" Відповідаю — круто, а особливо радує природа. Зараз потрібен автомобіль для мого підрозділу — Вінсент і продюсери теж допомагають, пересилали гроші.

Про що хотілося поспілкуватися, якщо мали би більше часу?

— Про професію свою періодично хочеться поговорити. З 2014-го всі роздуми доходять одного висновку — корінь усіх наших воєн і конфліктів однаково в культурі. Відповідно після поразки Росії на фронті в нас триватиме культурна війна. Доки не переможемо в головах — не заживемо своєю Україною. Навіть зараз, іноді можна почути у війську російську музику. Що це? Звідки в нашій свідомості ця зараза досі береться? Й вона витискає з наших голів українську музику, історію, культуру, традицію, літературу. Спотворює сприйняття дійсності. Це заноза в оці й серці.

Як можна змінювати цю ситуацію?

— Ми — Європа. І це не дискусійне питання. Єдине, що нас силоміць намагаються втримати в цій "азійщині", та ще й зразка минулого століття. Це жахлива комбінація. Тому що сама Азія давно прогресивна — Корея, Тайвань, Японія. А в нас у головах — радянщина. Маємо тепер лізти людям у мізки. Перепахувати там, з точністю хірурга, але і з м'якістю матері. Це боротьба. Ми б'ємося за те, щоб жити у XXI столітті.

А як зі сценаріями фільмів, які зніматимуть незабаром?

— Не мають бути лише про війну. Намагаюся і на передовій жити, зберігати якісь приємні елементи. Хоча б музику на телефоні ввімкнути. Збираюся вижити й жити. Кіно має бути різне: комедії, драми — що завгодно. І про війну, і про кохання. Мистецтво не повинно бути дзеркалом дійсності. Воно створює моделі, говорить про завтрашній день. Про вчора й сьогодні в розрізі, як це перетравити суспільству. Жанрових обмежень, стильових, тематичних не бачу й не бажаю, щоб вони з'явилися. Після перемоги хочу зіграти в комедії.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×