Мамлєєв пропонує очиститися через смерть і божевілля

Російського прозаїка і мислителя Юрія Мамлєєва, 76 років, начебто обійшла гучна слава із презентаціями, мільйонними накладами та літературними преміями. Можливо, тому, що він свідомо обрав для себе роль тихого еміграційного письменника. Проте в сучасній російській літературі важко знайти іншого автора, який би так само глибоко і пронизливо ухопив, змалював і викрив душу і сутність цілої епохи. Насправді не Пастернак і не Солженіцин зробили безжальний розтин радянського ладу. Саме Юрієві Мамлєєву належить місія самовільного проникнення у святая святих російської міфології і безжального препарування її найважливішої конструкції — людської душі.

Важко знайти в історії літератури більш непривабливі тексти. З одного боку, структурно твори Мамлєєва подібні до звичайної народної казки, де дещо схематичні й наділені однозначними якостями герої з промовистими прізвищами проживають певну історію. Із другого, його моторошні казки ніколи не мають щасливого кінця. У них від початку закладено заряд чорної безнадії та жалобної веселості. "Живий цвинтар" — так називається одне з оповідань Мамлєєва — мабуть, найточніше самовизначення авторського творчого світу. Письменник бере на себе невдячну місію негативного казкаря, який пише після кінця кінців і просто не бачить у людині нічого, крім поля для екстремальних експериментів.

"Живий цвинтар", мабуть, найточніше самовизначення авторського творчого світу

"А що коли відібрати в людини будь-які натяки на людське? А що коли залишити їй лише нице і темне?" — думає містичний реаліст Мамлєєв і посилає своїх героїв у засвіти, населяє їхній світ щурами, трунами і мерцями. Мамлєєвські містичні історії виростають із повоєнного радянського побуту, зі страхів сталінізму, виглядаючи літературною помстою як фальшивому соціалістичному оптимізму, так гуманістичній ідеології шістдесятництва. "Людина після ГУЛАГу неможлива", — немовби каже письменник, шукаючи для цієї людини вихід.

Подібно до Достоєвського, який закидав людську душу в невимовно моторошні стани, Мамлєєв пропонує своєрідне очищення через смерть, божевілля, забуття. Кілька похмурих романів, добра сотня чорних і абсолютно недобрих оповідань — навіть не гімнастика для читацької душі, а маленький безжальний апокаліпсис. Блажен той, хто прийме Мамлєєва і пройде з ним до кінця.

×