
60 осіб працювали над фільмом киянки Вікторії Трофіменко "Брати. Остання сповідь". Прем'єра відбулася 31 жовтня в конкурсі кінофестивалю "Молодість". Призів не здобув. Головні герої — двоє братів, живуть у Карпатах. Усе життя конкурують, ділять на двох одну жінку й сина. На старості живуть самітниками у сусідніх хатах. Кожен чекає, поки брат помре перший. Стрічка "Брати" взяла участь у 13 кінофестивалях, здобула чотири призи. Найкращою актрисою Московського кінофоруму стала Наталія Половинка. Зіграла письменницю, яка приїхала до братів. Також картина здобула там приз кінокритики.
— Фільм на Московському кінофестивалі сприйняли нормально. Багато нам казали, що це справжнє європейське кіно, якого в нас давно не знімають, — розповідає київська режисерка 35-річна Вікторія Трофіменко. — Комуністка написала рецензію. Це дуже добра антиреклама, аж хочеться піти подивитися. Напам'ять вивчила фразу з неї: "Брутальное, физиологическое бесстыдное нарезание сала кухонным ножом".
Акторів шукали три місяці на Західній Україні. Герої говорять гуцульським діалектом.
— У мене був дебют. Мені навіть запам'яталось, коли я сідаю на потяг, з ким їду, як кастинг проходить. Був непідготовлений, текст учив у коридорі, — розповідає виконавець ролі молодого Станіслава Роман Луцький, 28 років.
— Ми пробували його на роль одного з братів, Войтка. Кастинг-директор сказала: "Була в Івано-Франківському театрі. Там такий актор, прямо Бред Пітт. Але зовні не такий, як тобі треба Войтко". Подумала, чого ж на Бред Пітта не подивитися. Під час кастингу зрозуміла, що знайшла іншого брата, Станіслава, — сміється режисерка.
Сценарій написали за книжкою шведського письменника Торґні Лінґрена "Джмелиний мед". Бюджет — 16 млн грн.
— После "Теней забытых предков" Параджанова — это лучший украинский фильм. Может, по уровню не дотягивает, но в картинах много общего, — виходить після перегляду кінокритик Сергій Тряшин, 73 роки. — Оператор в "Братьях" похоже работает, как когда-то на "Тенях" Юрий Ильенко. Похожие крупные планы и виды гор.
— "Брати" справили подвійне враження, — каже кінокритик Юрій Володарський, 49 років. — Це перший український фільм за багато років, що брав участь у повнометражному конкурсі "Молодості" й Одеського фестивалю, за який не соромно. Тому що зазвичай український фільм — це ганьба. "Брати" — це ніяк не ганьба, а добре зроблене кіно. Це стосується насамперед роботи режисера, оператора, художника і композитора. І значно менше — роботи сценариста. Це фільм із дуже слабкою драматургією. Тут немає розвитку й конфлікту. У цьому плані він вийшов дуже поверхневий. А з візуального погляду — хороший.
— Ребра ламали, тримали в камері, що забризкана кров'ю, покормили аж на третій день, — розповідає оператор стрічки Ярослав Пілунський, 42 роки. Народився у Сімферополі. 16 березня під час зйомок у Криму для проекту "Вавилон'13" його з колегою Юрієм Грузиновим захопили в полон.
— У день референдуму знімали, як відбувається підтасовка голосів. Нас на цьому спіймали і взяли в полон. Я був на розслабоні, бо ж сам — кримський. У телефоні були друзі з Майдану відмічені. Бойовики порилися і зрозуміли, хто я.
Раніше Крим увесь був затишний, як внутрішній двір. А тепер — наче потрапив на іншу планету. Люди залякані. Дістаючи камеру, потрібно спершу подивитися по сторонах. Із такого стану виходять десятиліттями. Там кожному потрібен психотерапевт. По них пройшлася добра машина зомбування. У мене там маса друзів і родичів лишилися. Як з полону вийшов, рідна тітка сказала: "Мало били".
Півострів повернеться. Може, не зразу. Спершу повинен Путін померти, потім почнуться судові справи. Але проблема в тому, що багато людей не вийдуть із цього психологічного стану. Для них ми — бандерівці, фашисти, а у війні — винні українці.
Зараз Ярослав Пілунський працює над сценарієм фільму про свій полон і події в Україні.
Коментарі