Нещодавно вона приїжджала до Києва на фестиваль "Молодість". Там показувала нову короткометражку "Лялька". Це історія шахрайства, у якій знялися Наталя Бузько з комік-групи "Маски" та актори одеських театрів Яков Кучеревський і Леонід Кушнір. Муратова також читала у столичному Ґьоте-інституті лекцію з режисури. Прийшла на неї з чоловіком, одеським художником і сценаристом Євгеном Голубенком, 50 років.
— Майже зробила фільм "Ще дві історії: одна складніша, друга простіша", — розповідає режисерка "ГПУ". — Довго проявляю плівку, бо стрічка чорно-біла. Тому не знаю, коли фільм покажуть у кінотеатрах.
Сценарій написав чоловік Муратової Голубенко разом із актрисою Ренатою Литвиновою.
— Це спільний російсько-український проект із бюджетом півтора мільйона доларів. Але Росія нас "кинула". Добре, що український продюсер Олег Кохан знайшов гроші. Знімали минулої зими в Одеському театрі української драми. Там були страшенні протяги. Знімальна група перехворіла бронхітом. А я кашляла голосніше за всіх, — сміється. — Зареклася після цього взимку знімати.
У стрічці задіяні російські актори Ніна Русланова, Олександр Баширов, Рената Литвинова, українці Наталя Бузько, Володимир Горянський та Богдан Ступка.
— Люблю працювати з людьми, які привносять щось цікаве, а не виконують сліпі забаганки режисера. Я навіть почала закохуватися у Богдана Сильвестровича. Клопоту, правда, він приніс немало. Як справжній актор намагався бути всюди. То на вручення "Ніки" в Москву поїде, то на виставу в Київ. То у Ступки серце прихопить. Потім вивихнув руку, довелося гіпс накладати. Я тоді думала, скоріше б їх уже у плівку загнати.
Я кашляла голосніше за всіх
Нагадую, що у фільмах Муратової дебютували Ніна Русланова, Зінаїда Шарко, Георгій Делієв та Рената Литвинова. Навіть співак Володимир Висоцький після фільму "Короткі зустрічі" став знаменитим як кіноактор.
— Я — марнославна, — підтверджує режисерка.
Чому всі фільми знімали тільки в Одесі?
— "Пізнаючи білий світ" створювала у Санкт-Петербурзі, — зауважує. — Але інші — справді в Одесі. 1961-го, коли вперше приїхала в Одесу, не сподобалося. Але вразив місцевий колорит — там і пахне, і смердить. Поселилася біля моря, треба тільки через парк Шевченка пройти. Люблю ходити на берег весною або восени, коли людей немає.
Ви не компанійська людина?
— Ні з ким не дружу, — киває. — Чоловіка теж "маніяком" називаю. Бо з людьми не знається, тільки котів та собак позаводив.
Складає руки на грудях. На безіменному пальці правої руки — перстень у вигляді котячої голови, з червоними камінчиками в очах.
Чому більшість ваших фільмів чорно-білі?
— Мене дратує колір. Коли починаю з кольором працювати, розумію, що над ним не владна. Результат можна побачити тільки на екрані. Та й у чорно-білому кіно більше мистецтва, бо в ньому більше умовностей.
Актова зала Ґьоте-інституту заповнюється студентами. Муратова з чоловіком сідають за стіл на сцені.
— Чому зараз в Україні немає повноцінного кіновиробництва? — питає із зали якийсь хлопець.
— Не можу сказати, — відповідає режисерка. — Неможливо мати власної думки з будь-якого приводу. З цього питання я її не маю.
1934, 5 листопада — народилася в селі Сороки (Молдова); мама була міністром культури Румунії
1959 — закінчила режисерський факультет ВДІКу
1961 — переїзд до Одеси, з чоловіком Олександром Муратовим знімає перший фільм "Біля крутого яру"
1964 — народилася донька Мар"яна
1967 — акторський дебют у власному фільмі "Короткі зустрічі"
1990 — "Золотий ведмідь" Берлінського кінофестивалю за стрічку "Астенічний синдром"
1997 — "Золотий ведмідь" за стрічку "Три історії"
1998 — померла від хвороби Мар"яна
2004 — орден Ярослава Мудрого
2005 — російська кінопремія "Ніка" за фільм "Настроювач"
1 
1
Коментарі