На початку грудня російський актор Лев Дуров приїхав до Києва на зйомки фільму "Старики-полковники". Першого знімального дня немолодому артистові стало зле. У пересувну гримерку викликали "швидку". За півгодини Дуров вийшов із фургона. Коли його запитали, як почувається, показав перебинтований великий палець.
— Я його в літаку дверима притиснув, — пояснює. — Коли летів із Москви до Києва. Обожнюю Київ. Завжди намагаюся прогулятися Васильєвським спуском, — актор переплутав назву московської вулиці з київським Андріївським узвозом. — Там я знімався в Романа Балаяна у фільмі "Каштанка". А колись були зйомки в київському морзі. Я грав батька, який прийшов на упізнання тіла доньки. Лікарі не стримували сліз. Казали, що рідні так над небіжчиками не плачуть. А ще навчили мене прислів"ю: "Невыносимых людей нет", — сміється.
Із молодих акторів когось можете виділити?
— Уже нема Євстигнєєва, Леонова та Смоктуновського. Ви назвете когось, хто їх замінить? Зараз такі актори, що дивишся телевізор і думаєш: змінив він піджак із попереднього серіалу чи ні. Мильні опери роблять погану службу для актора. Він звикає до цього кіноконвеєра. І навіть хороші артисти на очах стають гіршими. Нещодавно набирали для московського театру на Малій Бронній молодь (донедавна Дуров був у ньому головним режисером. — "ГПУ"). Із 173 претендентів із різних інститутів ледве вибрали трьох.
Тихонову довелося мене застрелити під Москвою
Яка ваша улюблена роль в кіно?
— Мені дуже подобався фільм "Прощання" Елема Клімова. На зйомках цієї картини мене мало не втопили. У фіналі я маю стрибати з катера і плисти за ним. Знімали восени. Температура води була градусів вісім. Каскадер сказав, що не полізе в річку навіть у гідрокостюмі. Я розсердився і стрибнув у воду, в чому був. Катер із оператором відплив. А навколо через димову завісу нічого не видно. Я скидаю чоботи та піджак. Відчуваю, що все одно кінці віддам. Коли мене знайшли, замотали в ковдру, дали чаю з горілкою. Очухався, а тіло все в синцях — матроси так спиртом розтирали. А якось мене поховали живцем, — каже захоплено. — Друг Олег Лапшин, колишній футболіст московського "Динамо", любить випити. Тому для дружини Люсі вигадує усякі історії. Якось прийшов п"яний. І каже: "Дурова не стало". Люся сусідів покликала. Пом"янули мене. А наступного дня зустрічаю її в метро. Бачу, в Люсі очі все більші й більші. Увечері з Лапшиним випивали за моє воскресіння.
Правда, що за СРСР вас не випускали з країни?
— Було. Мали знімати в Східній Німеччині епізод, коли мене, провокатора Клауса, вбиває Штірліц. Але на комісії в райкомі партії мене спитали, який вигляд має прапор СРСР. Я їм: "Чорне тло, череп і дві перехрещені гомілкові кістки". Потім попросили назвати членів Політбюро. Я сказав, що не знаю і знати не хочу. Так на три роки став невиїзним. Тихонову довелося мене застрелити під Москвою. Я йому так і сказав: "Хочу померти на батьківщині".
Як святкуватимете ювілей?
— Не хотів відзначати. Але із Всеросійської театральної спілки запропонували в Будинку актора на Арбаті провести вечір. Що буде, не знаю. Думаю, якусь гадость веселу придумати. Як Валя Гафт на своєму ювілеї. Він прочитав власного віршика:
Цветы не уместились в вазу —
положим в рукомойник.
Юбиляр, казалось, сразу
и именинник, и покойник.
А в театрі на Малій Бронній нічого робити не буду. Я погодився на посаду головного режисера з умовою, доки не знайдуть молодого талановитого режисера. Прийшов Роман Самгін. Поставив три хороші вистави. Я написав заяву на звільнення. А призначили Леоніда Трушкіна. Тому зараз на Малій Бронній я не з"являюся. І що там відбувається, не знаю.
1931, 23 грудня — народився в Москві, походить із династії циркових акторів і клоунів
1954 — закінчив школу-студію МХАТу
1955 — перша кінороль, Яша у фільмі "Доброго ранку"
1959 — одружився з Іриною Кириченко, народилася донька Катерина
1979 — з"явилася на світ онука Катя
1986 — народився онук Іван
1991 — народний артист СРСР
2003–2006 — головний режисер Театру на Малій Бронній
2 
1
Коментарі