"На моїх творчих грядках ростуть одразу дві книжки. Але дозрівають вони повільно, — каже письменниця та співачка 30-річна Ірена Карпа. — Cподіваюся, восени вийде роман або книжка оповідань".

У пабі біля столичного парку Слави письменниця замовляє каву-лате.

— У книжці багато реальних персонажів, яких зустрічала у азійських мандрах. Я помістила їх у Непал. У гірського племені в Лаосі  "позичила"  прикраси, які вішають у ніс. Мелодика їхніх пісень дуже подібна до української.

Описую історію про нелегальний перетин кордону на мій день народження. Торік 8 грудня з чоловіком і нашим другом перейшли з Непалу в Тибет, загарбаний Китаєм. У тому місці глуха пустельна смуга в горах, немає прикордонників. Ми собі перейшли лінію, де стоять ці стовпчики. Полюбувалися Тибетським плоскогір'ям, покричали: "Звільніть Тибет". Є фотки, де я на свій день народження їм сало в Тибеті, яке мама дома засолила.

У попередніх книжках ваша героїня живе безтурботним життям, сповненим пригод. Інтимні стосунки з жінками, вживання марихуани і "развод дядей на ресторани" — все це було у вашому житті?

— Щось було, а щось ні. Людям здається, що письменник — це вихователька в дитячому садку. От я написала, а ви всі біжіть і робіть те саме. Із моїх книжок варто наслідувати подорожі та спроби жити вільно. Мішель Уельбек взагалі про педофілів пише, про расову нетерпимість. Це ж не означає, що він пропагує такі речі.

За щось із написаного соромно?

— Хіба за стилістичну недбалість. Деколи обламувалася другий раз власний текст прочитати. От написала — і класно! Беріть, видавайте, друзі сказали, що кльова. Зараз кожен пасаж перечитую, щоби був довершений і людською мовою, а не якийсь рваний. Змісту би не міняла, бо — життєвий. Це важливо в літературі.

2009-го за книжку "Добло і зло" вам присудили антипремію "Золота булька".

— Я тоді була в Лаосі. Навідувала племена, які ще живуть у первісному стані. Думаю: о, мене півроку в Україні немає, а хто всрався — невістка. Люди робили собі піар на моєму чесному імені. Якби вони не вибрали Карпу, про них ніхто не знав би.

Кажуть, що ви пишете переважно для підлітків.

— Можна заперечити. Дуже часто літні пані дякують, що пишу українською. Мабуть, якісь учительки. У Запоріжжі пара за 40 розказала, що завдяки моїм романам почала говорити українською. Ми презентували книжку "Супермаркет самотності" в київському стрип-клубі. Подарували примірник одній танцівниці. У неї стільки щастя було. Певно, то її перша книжка з часів журналу "Малятко".

Кому даєте читати рукописи?

— Моєму редактору, кільком давнім друзям і Олегу Артиму, гітаристу гурту Qarpa. Він від початку мені допомагав, хвалив — казав, як усе кльово. Бойфренди, друзі, вчителі лякали, що нічого не вийде, не висовуйся. У  школі теж старалися зламати: я описала це в книжці "Добло і зло". Там є про яремчанську математичку Юлію Марківну, яка всіх тиранила. Непересічна особистість, вампір із фіолетовим волоссям. Мама каже: не пиши про гуцулів, бо проклянуть. Вони стрьомні, можуть ставити свічки за упокій живої людини. Написала смішний опус про всякі традиції гуцулів. Боюся, що його не опублікую, бо батьків шкода. Хіба що в інтернеті.

Раніше ви співпрацювали з харківським видавництвом "Фоліо". Тепер друкуєте книжки в "Клубі сімейного дозвілля".

— Із "Фоліо" я підписала контракт по малолітству. Молодий письменник щасливий, коли йому кажуть: ми видамо твої дві книжки, ще й пропонують пару доларів. За весь час у "Фоліо" мені два чи три рази виплатили по 600 гривень. Брехали, що книжки погано продаються. Хоч на зустрічах із читачами я підписувала тисячі примірників. Я зрозуміла, що пора валіть. "Клуб сімейного дозвілля" щоквартально мені звітує, пересилає нормальні гроші — білі, з виплатою всіх податків. "Фоліо" по-чорному перевидавало мої твори.

×