Два тижні київські художники цілодобово сидять у власних майстернях у будинку №18 на Андріївському узвозі. 30 грудня вони побачили на дверях оголошення з вимогою звільнити приміщення.
— Знову доводиться чергувати ночами, боїмося підпалу. Начебто будинок не відповідає нормам пожежної безпеки. Хоча жодної інспекції ми не бачили, — розповідає 55-річний Вадим Корженко.
У дореволюційній двоповерхівці із жовтої цегли 18 майстерень. Спілка художників орендує їх 30 років.
— Доводилося із сокирою під рукою працювати, — продовжує Корженко. — 1982-го узвіз був брудною закинутою вулицею. Бігали щури, жили самі бомжі й колишні зеки. Міліція сюди боялася носа сунути. Своїми руками робили ремонт. Тоді теж ночами охороняли, аби місцеві не розтягнули наші майстерні по цеглині.
За договором оренди, художники можуть перебувати у будівлі до її реконструкції.
— Ні плану реконструкції, ні документів ми не бачили. Місто нас продало комерційній компанії "Авіантбуд". Дуже мутна фірма, ніхто не підіймає трубки. Хоча новий хазяїн підсилає молодих людей на дорогих машинах, які постійно щось намагаються поміряти. Не пускаємо. Чув, тут збираються звести багатоповерховий готель.
75-річний Микола Сологуб, крекчучи, спускається сходами із другого поверху до своєї майстерні на першому.
— У нас опалення на горищі, тому тепло до низу не доходить, — розтирає руки. — Хоча за приміщення платимо однаково. Взимку до тисячі. У середньому виходить 400 гривень на місяць.
Двокімнатну майстерню ділить із сином. За благенькою завісою видно унітаз. На стінах розвішані сухі лящі.
— Це не мої трофеї, це моделі. Колись багато малював натюрмортів із рибою. Там усередині папір і вата. Усе смачне вже з'їли. Але хтось думає, що справжня таранька, бо їх щось меншає, — сміється Микола Васильович. Із кімнати виходить його син 50-річний Микола у замащеному фарбою робочому халаті. Простягає візитівку з написом "геній".
Показує на стінах жіночі фігури, зібрані із побутових предметів.
— Цю баришню зробив із старого глушителя "жигулів". Поряд — із терки й старих навушників. На груди кокоси пішли, — розповідає про роботи. — Люди викидають щось як хлам, а мені шкода. Даю нове життя речам. Оформити б моїми інсталяціями якесь кафе молодіжне. А то у Києві що не кабак — то євроремонт. Усе безлике.
Живописець Віталій Колесніков, 54 роки, затягується сигаретою на балконі своєї майстерні напроти музею Михайла Булгакова.
— У 1990-х працював три роки в Парижі, але повернувся. У мене син народився, й набридло там, — розповідає. — Раніше, щоб виставляти свої роботи на узвозі, треба було дозвіл художньої ради. На День Києва тут можна було Глущенка і Яблонську побачити, а не таке позорище, що зараз.
Показує пейзаж — Андріївський узвіз із Замкової гори.
— Оцю картину ніколи не продам. 1989-го її написав. Видно ще не забудоване офісами урочище Кожум'яки. Тоді пропонували за неї мені 25 тис. доларів. Зробив авторську копію й продав замовнику трішки дешевше.
Вхід до майстерень художників на Андріївському узвозі, 18 вільний. Після заходу сонця митці зачиняються ізсередини.
1 
1
Коментарі