— Батька не стало торік. Останніми його словами були: "Добре, що вмираю в Україні, а не у цій жахливій ДНР", — розповідає 69-річна письменниця Тетяна Куштевська.
З 1991 року живе в німецькому місті Ессен. Виросла у селищі Новгородське на Донеччині. До 1951-го називалося Нью-Йорк. 20 років тому Тетяна Куштевська з чоловіком бізнесменом Дітером Карренбергом заснувала Міжнародну літературну премію імені Олеся Гончара.
— 93-річна мати зараз живе на Донеччині. За три кілометри від ДНР. Не хоче полишати хату, яку з батьком побудували, і його могилу. Мріяла влаштувати їм старість-свято. Щоб вони подорожували, відпочивали, ні про що не турбувалися. Тепер, через імперські амбіції Кремля, мати має жити в неспокої та страху, — продовжує письменниця.
Премія імені Олеся Гончара відзначає літераторів до 30 років. Церемонія нагородження відбулась у Спілці письменників.
— Юрій і Софія Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Курков та Оксана Забужко добре знані в Німеччині автори. Чекаю на наступне покоління українських письменників. Важливо підтримувати молодих. Тарасу Шевченкові було 25 років, коли він написав поему "Катерина". У 22 роки Микола Гоголь створив "Вечори на хуторі біля Диканьки".
Переможці в номінаціях "Поезія", "Мала проза" та "Публіцистика" отримали по 300 євро — 8550 грн.
Найкращою збіркою оповідань назвали книжку "Дорога додому" 30-річної киянки Марії Карп'юк. Викладає англійську в школі.
— Найбільше вразило оповідання "Солдатик". Реалістичні образи персонажів надовго залишаються в пам'яті. Щемить серце. Авторка влучно підмітила світосприйняття новобранця, — розповідає голова журі поет 79-річний Петро Перебийніс.
— Головний герой Антон зважується поїхати воювати на Донбас, бо життя не склалося. Він сирота, виховувався в дитячому будинку. Каже: "Ніхто ніколи не любив мене. Життя — пустка". Потрапляє в госпіталь із пораненням у ногу. На сусідній кушетці лежить солдат без руки й без ноги. Його відвідують багато родичів. Не хоче їх бачити — відвертається, сердиться. Дивиться на поранену ногу сусіда з заздрістю. Антон думає, що був би ладен відрізати ногу. Тільки б до нього хтось прийшов.
За збірку поезій "Ліс, про який ніхто не знав" премію отримав 26-річний Кирило Поліщук із Кропивницького.
— Війна вже стала жорстокою реальністю для нашого покоління, — каже переможець у номінації "Публіцистика" випускник Київської військової академії 23-річний Назарій Пінчак. Іванофранківець має звання лейтенанта.
— Отримав премію за нарис "Обличчя війни". Складається з кількох частин. Про Першу та Другу світові розповідаю через історію моєї родини. Прадід Павло воював у Червоній армії. Пропав безвісти десь у Латвії. Баба Марія народилася без батька. Розповідаю також про 12 моїх колег, які загинули на Донбасі в наші дні. Олесь Гончар у "Прапороносцях" і "Людині і зброї" засуджував війну як інструмент досягнення політичних цілей. Жодна не варта навіть одного людського життя.
У номінації "Проза" 550 євро — 15,6 тис. грн — отримала вчителька української мови з Києва 27-річна Ганна Чіпко.
Головні герої її роману "Гривна" Олександр і Євгенія подорожують Україною на мотоциклі. Біля середньовічної фортеці Тустань на Львівщині у печері натрапляють на дивні символи. Дівчина перевтілюється на скіфську богиню Табіті — символ добробуту, хранительку домашнього вогнища.
2 
35413
Коментарі