— Не можна сказати, що кількість сценаріїв переросла в якість, — розповідає кінознавець Володимир Войтенко, 59 років. Він — член журі номінації "Кіносценарії" літературного конкурсу "Коронація слова". 19-та церемонія нагородження переможців відбулася минулого тижня в залі Київської міської адміністрації.
— Беру участь у "Коронації слова" від зародження конкурсу, — продовжує Войтенко. — 19 років тому надсилали близько 600 сценаріїв, тепер удесятеро менше.
І це при тому, що вже можна говорити про українське кіно як явище. На зламі тисячоліть не було навіть приватного. Хоча ще наприкінці 1980-х з'явилося поняття "кооперативний кінематограф". Може, люди відмивали гроші — не знаю. Але зрештою це нічого не приносило. Фільм Андрія Дончика "Кисневий голод" про дідівщину в радянській армії, за оповіданнями Юрія Андруховича, фінансував рибгосп "Перемога" із Переяслава-Хмельницького. Але з розпадом СРСР впав і кінопрокат. Навіть п'ять надрукованих копій "Кисневого голоду" не було де крутити.
Володимир Зеленський перед виборами казав, що кіно має заробляти самостійно.
— Має бути, як у Європі. Навіть Франція, яка вважає себе винахідником кінематографа й перетворила знімання фільмів майже у національний вид спорту, підтримує кіно на державному рівні. Наївно думаємо, що в США воно самостійне від уряду. Це неправда. Маємо розуміти, що кіно — це дійсно мистецтво, яке є візитівкою нації, культури. І воно більше, ніж заробляння грошей.
Першу премію у номінації "Кіносценарії" отримала 51-річна Алла Мелентьєва із твором "Кияни".
Письменниця живе у столиці вже декілька років. Родом із Донецька. За фахом мовознавець, закінчила Санкт-Петербурзький університет. У Росії вийшла її книжка "Девушки Достоевского", в харківському видавництві "Клуб сімейного дозвілля" — роман про Другу світову "Семья Рин".
— Сценарій — творча основа будь-якого фільму. Далі будуть інтерпретації від режисера, оператора, акторів. Як правило, кіно виходить зовсім не так, як уявляв сценарист, коли виписував цю історію. Змінюється драматургія і часом фінал стає іншим.
Сценарій, який абсолютно закономірно отримав першу премію — "Кияни" — це надзвичайно цікаво.
Показує нетрадиційний погляд на Другу світову і взагалі війну. Бачимо німецьку окупацію Києва очима тих, хто її пережив і не пережив. І це дуже суголосно тому, що відбувається з Україною зараз. Хтось вважає, що у нас частина країни під окупацією, хтось — що ні. А тоді, думаєте, не так було? Драма того часу в тому, що політика Радянського Союзу була жахливою. Але прийшли нацисти, які були не менш страшні, просто по-іншому.
У "Киянах" починається все ще до війни, після голодомору. На селі дуже важко. Мати привозить сина-підлітка до Києва. Віддає в сім'ю колишнього односельця. І він якось і не може відмовити, але й відповідальність за хлопця брати на себе не хоче. Йому друг каже: "Слухай, візьми хлопчину, якщо можеш, бо я свого часу відмовився допомогти і до цих пір нормально жити не можу — мене їсть сумління". Починається війна. Приходять нацисти. І цей нерідний син рятує нову родину. Тобто він герой, якого шукає українське кіно. Але не такий, що рве усіх. Ні. По-справжньому психологічно і ситуативно робить вчинки.
"Кияни" — матеріал перспективний. Але має бути передусім режисер, який збере творчу команду. Фільм може бути подією.
Щодо інших сценаріїв цьогорічного конкурсу що можете сказати?
— Мені сподобався "13 січня" братів Капранових. Відзначили дипломом.
Історія грає подіями в часі. Починається з Вільнюса у січні 1991-го.
Тоді була спроба Москви воєнними методами повернути Литву, яка ще в березні 1990-го вийшла зі складу СРСР. Кульмінацією протистояння став штурм радянськими військами вільнюського телецентру, в ході якого загинули 15 чоловік.
Головні персонажі — литовка та українець. У них любов, але дівчину вбивають. Він військовий, який за наказом виступає проти незалежності Литви. Кохання було серйозне, вже в Україні він називає доньку литовським іменем. Далі оповідь перекидається до українського Майдану.
Стежите за долею сценаріїв після "Коронації слова"?
— Торік у журі "кіносценаріїв" був Сергій Лисенко. Гарний режисер. 1986-го у студентській картині "Кінець канікул" першим у СРСР зняв лідера гурту "Кіно" Віктора Цоя. Потім була дипломна стрічка "Кордон на замку". Довгий час не займався кіно, працював на телебаченні чи ще десь. У журі нам попався сценарій про дівчину, яка воювала на Донбасі добровольцем. Повертається з фронту на рідну Дніпропетровщину. Потрапляє, м'яко кажучи, в несправедливе суспільство. Тобто знову опиняється в болоті корупції на всіх щаблях. Не може це витримати, починає воювати за нову Україну вже тут.
Два місяці вмовляв Лисенка взятися за цей сценарій. Він таки його зніме.
Незабаром має вийти на екрани ще один його фільм за сценарієм із "Коронації слова". Називається "Екс".
1932 року члени націоналістичної Української військової організації спланували пограбувати поштове відділення в містечку Городок на Львівщині. Гроші збиралися витратити на розвиток антипольського повстанського руху. Операцію назвали "Екс" — від "експропріація". Її учасників заарештували й стратили, за сюжетом. Сценарій на основі реальної історії написав сільський бухгалтер Ярослав Яріш зі Львівщини. В автора друком уже вийшло шість книжок, ставав переможцем "Коронації слова" в номінації "Роман".
Було, коли кінематографісти самі вигравали конкурс. Як Валентин Васянович, наприклад, зі сценарієм "Креденс". Сам і зняв фільм. Зараз режисер завершив роботу над драмою "Атлантида" про Донбас після перемоги України у війні з Росією. Це найсильніша стрічка Васяновича.
48 фільмів зняли за сценаріями і книжками лауреатів "Коронації слова".
3 
1
Коментарі