66-річна поетеса Ганна Чубач живе у трикімнатній хрущовці з чоловіком, генерал-лейтенантом Георгієм Живицею. Каже, познайомилися вони випадково.
— Читала вірші в будинку офіцерів. А Георгій попросив книжку з автографом. Я телефон теж написала, бо серце стукнуло: "Він!".
Стіна в маленькій кімнаті письменниці завішана картинами. На них герої казок і віршів Чубач — ворони, коти та лебеді. Намальовані лаком для нігтів і прикрашені бісером.
— Через це хобі я за рік астму заробила, — зітхає поетеса. — Бо малювала дешевим лаком.
Каже, казки почала складати для молодших сестер.
— Батько зник безвісти на війні, коли мама була вагітна мною. Тато — сирота. Коли одружувався з мамою, в селі йому воза ніхто не дав. Довелося наречену додому вести пішки. Батько аж розплакався.
Мати з війни його дев"ять років чекала, — веде далі поетеса. — А потім вийшла заміж і народила трьох дітей — близнят Надію та Марію, а в 40 років іще й брата Василя. У мене з сестрами десять років різниці. Я їх носила до дитсадка. Одну на руках, другу на спині. Люди сміються: "Торішнє сьогорішніх несе". А я зловлю жабу й розповідаю, що вона прискакала з якогось царства. Я — не Кіплінґ, мої казки не вигадані, а життєві.
Коли почалася справжня дитяча література?
— Спочатку думала, що дитяча література — несерйозно. Але Михайло Стельмах і Грицько Бойко сказали, що я обов"язково писатиму дитячі вірші. Перший рукопис подала до "Веселки". Проте в закритій рецензії хтось написав "Поетеса Ганна Чубач — лірична й цікава. Та нащо вона взялася за дитячі вірші?".
Не зупинило?
— Тоді треба було писати про космос, а не про птахів, тварин і комах. Я пожалілася Михайлові Стельмаху. Він заспокоїв: "Колись тебе все одно надрукують". 1983-го "Веселка" видала мою першу дитячу книжку "Йшла синичка до кринички". А як перша вийшла, я захотіла другу. Коли працювала в "Літературній Україні", познайомилася з Андрієм Малишком. Він прочитав мої вірші, й каже: "Зайдіть, я напишу вам передмовку". Коли я прийшла, мене зустріла його дружина: "Ви знаєте, що я — Любов Забашта? Теж поетеса. Я напишу про вас!" Відчуваю, що Малишко вдома, а вона не пускає до нього. Та незручно нічого казати. Передмову мені таки написала Забашта.
Цікавлюся, на що письменниця зараз живе.
— Пенсія — 524 гривні. У чоловіка більша. Але все одно моя держава для мене мачуха. Письменники живуть бідно. Маю знайомих, які просять літр кефіру купити. Колись я вчилася на бухгалтера. Тепер мене ця дурна робота рятує. Але це не вихід, бо витрачаю свій дорогоцінний час не на те.
Що ж ви через ліс й одна? — питає Ющенко
Каже, до 2007-го готувала радіопередачу "Дзвінка ріка" на телеканалі "Культура":
— За два роки не отримала жодної копійки! А робила по чотири передачі щомісяця. Витрачалася на таксі. Їхала, аби голос був розігрітий, щоб гарно звучав. І "дякую" ніхто не сказав. Одне задоволення — люди писали листи.
А остання книжка?
— Цього року за книжку "Веселі хтосики" отримала гонорару 2400 гривень і п"ять авторських екземплярів. Торік за власних 20 тисяч видала лірику "Серед зневір і сподівань". Одному письменникові погодилася редагувати книжку. На умовах, якщо вкладе в мою книжку стільки, як у свою.
Правда, що ваші книжки читають президентські діти?
— Оце підписала Софійці, Христинці й Тарасикові, — показує три збірки. — Маю передати.
До фонду?
— Додому ж не піду! Віктор Андрійович колись питав, чого не заходжу в гості. Кажу: "Ви ж мене не запрошуєте". А він: "Я всіх запрошую!".
Куди?
— У нас дача біля президентської в селі Нові Безрадичі під Києвом. Із нашого будинку добре видно вітряки на млині Ющенків.
Як познайомилися з президентом?
— Якось нагримала на свого Георгія — він у неділю забивав цвяхи. А я звикла, що в неділю нічого робити не можна. Зварила борщ. Думаю, сваритися не буду. Одягла шляпу й пішла через ліс на маршрутку до Києва. Виходжу на дорогу, а тут машина з затемненими вікнами проїхала й назад вертається. За кермом Віктор Андрійович, він тоді ще прем"єром був. А поряд Катерина Михайлівна.
— Що ж ви через ліс й одна? — питає Ющенко.
— Бо я колобок, — кажу. — Я від діда утік?
Вони усміхнулися й підвезли мене до станції метро. Ще й дивувалися, чого я її "діркою" назвала.
1941, 6 січня — Ганна Чубач народилася в селі Плоске на Вінниччині
1959 — переїхала до Києва
1964 — народилася донька Оксана
1970 — вийшла перша книжка віршів "Журавка", вступ до Спілки письменників
1990 — з"явився на світ онук Гордій
1992 — шлюб із генерал-лейтенантом, Першим начальником Головного штабу Збройних сил України Георгієм Живицею
1997 — поїздка до Вашингтона на Всесвітню конференцію "Література ХХІ століття". Чубач обрали радником від слов"янських народів
2004–2007 — випускала програму "Дзвінка ріка" на телеканалі "Культура"
Написала 49 книжок, 11 абеток
3 
1
Коментарі
1