"Путін — розумний, харизматичний, владний і жорстокий", — таким російського президента описує німецький журналіст і письменник Борис Райтшустер, 43 роки. Його книжка "Путінократія. Людина влади та її система" нещодавно вийшла українською мовою і стала "Книгою року-2014". До цього її двічі перевидавали в Німеччині й заборонили в Росії. Автор книжки Борис Райтшустер більше десяти років прожив у Москві. З 1999-го очолює московське бюро німецького журналу "Фокус".
— Путин умеет манипулировать людьми, как и Сталин, — у київській книгарні "Є" 11 березня німецький журналіст підписує читачам примірники книжки. На презентації говорить через перекладача, хоча досконало володіє російською.
— Зачем вы это сделали? — чоловік із залу рукою показує на книжку.
— У школі я багато довідався про 1930-і, — розповідає Райтшустер. — Завжди запитував себе, чому тоді мовчали мій дід і мої родичі. Ніколи не думав, що потраплю в ситуацію, хоч приблизно подібну до тої. Рівень маразму в Росії настільки високий, що важко мовчати. Коли дивишся російське телебачення, здається, що на тебе висипають купу лайна. Виникає бажання відмитися самому й допомогти вимитися іншим. Спочатку книжку багато хто не сприймав у Німеччині. Казали, що там усе вигадано. У Європі зараз панує наївність щодо режиму Путіна. Багато німців кажуть: але ж Путін хоче мирного розв'язання ситуації, він не може бути таким злим.
— То Європа чекає, що російський прапор знову буде над Берліном? Аж тоді почне реагувати? — вигукує той самий чоловік із третього ряду.
— Абсолютно точно, — погоджується автор. — Багато хто в Німеччині міг би цьому порадіти. Зараз відбувається підміна понять. Якби замість "конфлікт" казали "війна", замість "сепаратисти" — "російські війська", тоді пересічному німцю було б важко просто піти ввечері попити пива. Німецькою назва моєї книги звучить як "Демократура". Це диктатура в демократичній овечій шкурі. Люди на Заході часто наводять як аргумент на користь Путіна те, що в Росії працюють опозиційні ЗМІ — радіостанція "Эхо Москвы", телеканал "Дождь". Путін чудово зрозумів помилку Радянського Союзу, коли придушували всі думки, що не відповідали офіційній позиції влади.
— Яким є Путін у спілкуванні віч-на-віч? — запитую письменника.
— Насправді він непоказний. Якби зараз був серед нас, то ви й не прийняли б його за президента. Але на російський трон можна посадити дуб, і жінки вважатимуть його секс-символом. Путін надзвичайно знервований. Коли стоїть, старається тримати плечі спокійно. А внизу руки дуже напружені, наче їх весь час б'є струмом. Відчувається, що він дуже скутий, тому його найчастіше закривають високою трибуною, коли виступає. Під час розмови намагається на кожного справити враження, буцімто він на його боці. Коли з ним говорить православний, то думає, що Путін також православний. Атеїстові здається, що він теж атеїст. Якщо прийде пожежник, то подумає, що Путін — теж пожежник. Коли мене вперше представили російському президенту, то сказали, що в мене дружина росіянка. "О! Вы бедный человек! — вигукнув він. — Русские женщины — очень тяжело, очень дорого!" І раптом весь здригнувся: "Не пишіть цього, це неофіційно!" Він хотів вийти за межі своєї скутості, а потім сам себе злякався. Мені казали, що ця книжка — мій смертний вирок. У російському журналі "Профиль" з'явилися дві статті про мене. В одній писали, що, мабуть, мій дід спонукав Гітлера напасти на Радянський Союз. В іншій — що треба було б заснувати премію ненависників Росії і назвати її моїм іменем. В інтернеті оприлюднили навіть мою домашню адресу. Тож у кінці 2011-го я переїхав з Москви до Берліна — відійшов від лінії вогню.
1 
1
Коментарі