— Чому головний герой книги не має імені? — запитує перекладачка 45-річна Наталка Сняданко польського письменника Януша Вишневського, 64 роки. Презентував у Львові роман "Всі мої жінки. Пробудження".
— Це вносить деяку плутанину для читача, але прийом спеціальний, — каже Вишневський.
— Річ у тім, що описана в книзі історія сталася з моїм другом-науковцем. Я додав інші сюжетні лінії, які теж траплялися в житті знайомих. Ці історії інтимні, я не хотів, аби хтось впізнав себе. Мій друг виїхав із Берліна до Амстердама, вийшов за 30 кілометрів до кінцевої станції, щоб покурити. Прихопив випадково чужий піджак із документами. На станції в нього стався крововилив у мозок. Його госпіталізували. Півроку був у комі.
У книзі, коли опритомнів, доглядальниця Лауренція розповіла, що в лікарню приходили різні жінки. Усі, від першого шкільного кохання до доньки героя, багато часу проводили біля його ліжка. Плакали, намагалися з ним розмовляти. Але до нього так і не прийшла найважливіша жінка в його житті. Я часто буваю в Амстердамі, відвідав ту клініку. Розмовляв із медсестрою, яка є в книзі. Дізнався в лікарів про кому та пробудження. Чув історії про те, що біля ліжка вмираючого збираються жінки. Друг пережив дві клінічні смерті і після того, як опритомнів, зміг оцінити стосунки з нового ракурсу. Зрозумів, що те, що він вважав незначним, для когось стало найважливішим.
Письменник зізнається, що писав роман під час великих змін у особистому житті.
— Повернувся до жінки, яка мене чекала вісім років. Мені теж потрібен був час на роздуми, — додає Вишневський.
Роман "Всі мої жінки. Пробудження" вийшов у київському видавництві "Рідна мова".
1 
1
Коментарі