У театрі "Сузір"я" відбулася прем"єра вистави за п"єсою Ежена Йонеску "Терра інкогніта". Її режисер — колишня москвичка Лариса Паріс, 42 роки, відома за спектаклем "Голомоза співачка" в Київському експериментальному театрі.
Зал "Сузір"я" невеличкий, уміщує півсотні глядачів. Ми запитали студентку Тетяну, 20 років, чи сподобалася їй вистава.
— Так,— відповіла вона. — Але тільки те, як актори тонко відчувають одне одного.
У виставі стільки ж любові, скільки й нелюбові...
У спектаклі грає подружня пара — сама режисерка та її чоловік, актор Юрко Яценко, 45 років. За кілька днів "ГПУ" зустрілася з ними за лаштунками в театрі. Аби не заважати акторам грати вечірню виставу, ми зайшли до першої-ліпшої кімнатки, схожої на підсобку. Було холодно. Пані Лариса куталася в чорне пальто й не знімала охайного капелюшка. Пан Юрко був чимось зайнятий і лише час від часу зазирав до нас.
Чому ви звернулися до театру абсурду? — поцікавилася я.
— Формулювання "театр абсурду" вигадали радянські критики, щоб принизити це явище, — пані Лариса затягнулася тонкою рожевою сигаретою. — П"єса Йонеску "Стільці", за якою ми створили спектакль, ставить більше запитань, аніж дає відповідей. Спочатку мені здавалося, що це історія про чоловіка, а жінка — лише його супутниця. У виставі стільки ж любові, скільки й нелюбові... Вона не зовсім православна.
Це — друга редакція вистави. Чим вона відрізняється від першої?
— Спочатку головним почуттям у спектаклі було кохання — медитативне, світле, без крайнощів. А цей варіант — чорно-білий. Мені захотілося чесно подивитися на стосунки цих двох уже немолодих людей.
До кімнати зайшов пан Юрко — теж у чорному пальті. Став біля дверей.
Як ви розподіляєте ролі в театрі?
— Дивно, але те, що ми — подружжя, нам допомагає, — засміялась Лариса. — З"являється... як ти це називаєш? — звертається до чоловіка.
Творчі плани визначаються тим, що нас двоє
— Ноосфера, багаторівневість стосунків, — відгукується пан Юрко.
А жінка-режисер — це складно?
— Та ні, бо я завжди з Юрком. Мені подобається бути жінкою, — вона заусміхалася. — Але щоб працювати самостійно, жінка мусить втратити багато природи. От слово "політик" не має жіночого роду. Чоловіки-режисери — тирани. Шалено емоційні. Крик, галас... Хоч із чоловічим світом завжди можна домовитися.
Вони розповіли, що планують і надалі працювати з театром "Сузір"я".
— Творчі плани визначаються тим, що нас двоє, — каже пані Лариса. — Наступного разу зробимо щось страшне...
— У виборі репертуару завжди є якась фатальність, — не погоджується пан Юрко. — Від тебе нічого не залежить.













Коментарі