"Російських солдатів Поліна називає "німцями" або "білими". Бо як же дитині, яка виросла на радянських фільмах, ще називати ворогів? Росіяни в ролі "німців", що стріляють у бабусь або регочуть над дівчинкою, яка тікає від них на чотирьох — з цими картинами не просто примиритися", — написав британський часопис "Ґардіан" про книжку "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр." Поліни Жеребцової, 29 років. Харківське видавництво "Клуб сімейного дозвілля" готує до друку її український переклад.
Поліна Жеребцова народилася у багатонаціональній родині у Грозному. У столиці Чечні пережила дві війни. З 9 до 14 років записувала свої враження в зошит. Щоденник став основою її книжки.
— Маленька Поліна якось знадвору приносить мураху і селить у скляній банці, — розповідає перекладач Жеребцової харків'янин Роман Трифонов, 38 років. — Сподівається, що та будуватиме там собі житло. Але мураха не схотіла, і дівчинка її випускає. Авторка проводить паралель між істотою у банці та своїм дитинством у Грозному.
В 14 років Поліну Жеребцову поранили. Коли допомагала матері торгувати на ринку газетами, біля неї вибухнула російська міна. З ноги дівчини вийняли 16 осколків. Через публікацію в Москві її дитячих щоденників почали переслідувати. В російській пресі повторювали, що записи Жеребцової — підробка з метою очорнити політику Кремля на Кавказі. Нині авторка живе у Фінляндії.
— Ніколи не закрадалася думка, що щоденники фальшиві, — продовжує Трифонов. — Як лінгвіст помічаю, що від 9 років стиль письма дівчинки змінюється. Спочатку в неї малий словниковий запас, пише простими реченнями. Далі бачиш, як людина підростає і по-іншому формулює думку. Дитячу руку майже неможливо стилізувати. Поліна постійно розповідає про свій читацький досвід. На її столі поряд з Біблією — Коран, поряд з Пушкіним — Шекспір.
Книжка Жеребцової — фантастичний людський документ. Дитина постійно відчуває присутність вищих сил. Зовсім юною робить висновки, що є Бог, а є спокуси від темних сил. Це переплітається з серйозними описами війни. Поліна розповідає, як жителі Грозного сприймали дві сторони конфлікту — чеченських бійців і російську армію. Дуже по-людськи зображує борців за незалежність Чечні. За це про неї не надто добре відгукуються в Росії. Хоча у неї нема поняття свій-чужий.
Основний конфлікт — що її сприймають за росіянку, бо має російське прізвище. Більшу частину книжки б'ється у цю стіну. Намагається зламати поділ світу за національною ознакою. Ділить людей на чесних і не чесних. Вона боїться жорстокості російських солдатів. Але і чеченці-мародери в неї теж описані дуже жорстко. Книжка — це щеплення проти спроб провести штучні межі між людьми.
Якби дитина із сучасного Донецька почала вести подібний щоденник, багато питань були б схожими. Хоча повних паралелей провести не можемо. Повстанці ДНР і Чечні — це різні соціальні типажі. Українські війська і російські федеральні — теж різні. Спільними будуть лише етичні питання. Як залишитися людиною, не аналізуючи, чому і хто почав бомбардувати твій будинок? Чому один сусід став мародером, а інший ділиться останньою пайкою? Це не залежить від національності. Смерть постійно поруч. Стикаючись з мертвими на вулицях, яких їдять здичавілі пси, Поліна також психологічно змінюється. Але це — не товстошкірість. Скоріше, відчуття, що смерть — це зворотний бік будь-чого у житті.
Наклад "Чеченських щоденників" — 5 тис. примірників. У книгарнях з'явиться на початку лютого.
1 
1
Коментарі