Останніх десять днів у Белграді мешкала моя давня приятелька, принцеса Єлисавета Караджорджевич.
Вона приїхала побачити місто, в якому народилася. Їй люб"язно показали Білий Двір. Вона пройшлася садами та парками, в яких бавилася ще дівчинкою. Помолилася в церкві за душі своїх предків.
На її чорному солом"яному капелюшку з широкими крисами постійно в"янули жовті квітки, які вона назбирала на Косовому Полі.
На відміну від парвеню, що збагатіли за одну ніч і тепер, коли вертаються до Белграда з великого світу, мають повну пазуху нарікань на всіх і все, Принцеса закохалася в це місто. Полюбила, каже, людей, вулиці, променади, нашу їжу і триб життя…
Коли ми з нею познайомилися 12 років тому в Нью-Йорку, я відкрив їй таємницю, що малим цілував кожну жабу, яку лише вдавалося впіймати.
— Нащо ж ти цілував жаб?
— Про всяк випадок! — казав я. — Ніколи не знаєш, коли саме якась жаба перетвориться на принцесу.
Поміж іншим, Принцеса навчилася дуже пристойно говорити сербською та писати кирилицею.
Як і весь вищий світ, вона говорить спокійно й тихо. Ми ж, певна річ, горлаємо і говоримо всі дуже гучно. Через це Принцеса навчилася казати: "Припини волати!" […]
Мені пригадалося, як колись давно, одного дня у ресторані "Джіно" на Лексингтон-авеню я вчив її казати "бре" [сербське "бля"]. Тоді вона ще не знала, що означає те слово.
Дивовижно, як на чужині людина від якогось моменту починає усвідомлювати вартість речей і слів, на які вдома не звертала уваги. Тоді, давно, я вперше зрозумів, як густо пересипано тим турцизмом із трьох літер нашу щоденну мову, наскільки він багатогранний, насичений всіма можливими значеннями і варіаціями… Мені здається, ми вже не можемо й фрази скласти так, аби в ній не знайшлося жодного "бре" — чи вимовленого різко, як у фразі босняка, чи з характерним мінливим, м"яким "ееее", як у далматинців — яке має тисячі смислів та інтонацій.
Говориться із захопленням: Він, бре, людина!
Зневажливо: Та йди, бре!
Виклично: Ну, чого, бре?
Ніжно: Ех, бре!
З любов"ю: Ходи сюди, бре…
Самовпевнено: Ти, бре, мені будеш казати?
Філософськи: Море, бре!
Зачаровано: Та звідки ж це, бре?
Владно: Грайте, бре!
Пафосно: Бре, не бреши!
Як взагалі перекласти те маленьке, але таке важливе "бре" якою-небудь іншою мовою світу?
У ньому є виклик і зневага, ніжність і полегшення, є щось бунтарське і скрушне, щось дітвацьке й недоладне… Воно слугує для того щоб висловити схвалення і захват, водночас — несхвалення і жаль, озвучує здивування, поклик та попередження, заскоченість, підбурення і підбадьорювання, оспівування і проклін.
У тому малому "бре" — всі ми, зі своїми чеснотами й недоліками, здається, що саме воно — наша сутність. І якби з якогось дива ми раптом зникли б із цього світу, то знову проросли б, безперечно, з цих трьох літер!
Але ж ось надійшов і час принцесі Єлисаветі вертати у великий світ.
Я завжди казав їй, що вона ліпша від нього, і то, звісно, не був пустий комплімент.
— Припини волати! — промовила вона, рушаючи вздовж Македонської.
— Гайда, бре! — сказав я, але вона мене вже не чула.
3 
1
Коментарі