VІІІ Міжнародний фестиваль балету імені Сержа Лифаря закінчився у столичній опері. У виставі "Жізель" графа Альберта танцював соліст Маріїнського театру із Санкт-Петербурга Ігор Колб, 29 років. На репетицію він прийшов у широких барвистих штанах, світлій майці, з рушником на шиї.
Каже, що поселився у театральному готелі.
— Звичайнісінька квартира, — кривиться. — Але я невимогливий. Не прошу мінералку певного виду чи кольорові занавіски у кімнаті.
Скільки разів на день репетируєте?
— Не щодня. Але іноді стою біля станка по 12 годин.
Як потрапили в балет?
— Випадково. Батьки були на роботі, сестра в школі вчилася на першій зміні, а я — на другій. Тому я півдня гуляв містом. Якось зайшов у хореографічну школу. Кілька годин дивився на танцівників. А згодом у Мінському училищі був недобір, і я туди поступив. Правда, швидко скучив за рідним містом. Подзвонив батькам, сказав, що це не моє. Вони приїхали мене забирати. Але директор училища їм порадив: "Не варто. Хай перетерпить". От я і терплю до цього часу.
Травм багато мали?
— Мені робили двічі операцію на коліні. Лікувався за власні гроші. Театр — нестабільний заклад, артистів балету не страхують.
Чи є балетні партії, які тяжко даються?
— Жодна постановка у мене не йде відразу. Вперше у Пінську я танцював Джорджа Баланчіна. І впав на сцені.
Кого іще хотіли б станцювати?
— Мені в Маріїнському пропонують усі ролі, які я хочу, — хвалиться. Ігор зазвичай танцює принців у "Лебединому озері", "Сплячій красуні", "Лускунчику", "Попелюшці". — Мрію зіграти в Іржі Кіліана, — каже про хореографа "Нідерландського театру танцю". В його трупі працюють танцівники віком до 60 років. — Життя так склалося, — міркує, — що я вибираю, де грати, а де — ні.
З якою балериною хотіли б танцювати в парі?
— Коли я вчився у Мінську, туди приїжджала на гастролі з чоловіком Максимом (Чепиком, теж артистом балету. — "ГПУ") українська балерина Ганна Дорош. Я дивився на неї із захопленням. А тепер ми в парі танцюємо "Жізель".
Мали проблеми під час виступів?
— У Бангкоку виступав із балериною Ірмою Ніорадзе, — каже про солістку балету Маріїнського театру. — До нашого виходу було три виступи. Я курив у гримерці. Виходжу в коридор, а оркестр грає наш номер — диригент щось переплутав. Біжу до гримерки Ірми, на ходу скидаючи штани. А Ніорадзе сидить шокована і з таким грузинським акцентом каже: "Я не успеваю". Але ми встигли, без жодної помилки відтанцювали. Я був щасливий. За лаштунками кричав "Ура!".
Ваша дружина Галина Яблонська також балерина. Як ви познайомилися?
— Вона українка, народилася в Києві. Ми познайомилися у буфеті Маріїнського театру, разом пили каву. Зараз Галя не танцює, бо виховує сина. Адже в нас немає поряд дідуся чи бабусі, а дитиною треба комусь зайнятися.
Каже, що не віддасть сина в балет.
— Не чоловіча це справа.
На прощання Колб ретельно переглядає фото, які робив фотокореспондент під час нашої розмови. Жодне йому не подобається. Ігор просить перезняти.
— Я теж фотограф, хоч і непрофесійний, — зауважує. — Люблю знімати двори і криниці у Санкт-Петербурзі.
Маєте ще хобі?
— Обожнюю авто. Недавно здав на права і купив маленький джип "Сузукі Джиммі". Точніше, в Росії так — купив права і здав на машину.
1977, 6 червня — Ігор Колб народився в Пінську (Білорусь)
1989 — вступив до Мінського хореографічного училища
1995 — лауреат Міжнародного балетного конкурсу "Ваганова-Prix" (Санкт-Петербург). Після нього Колба запросили солістом у трупу Маріїнського театру
2001 — одружився з Галиною Яблонською
2002 — народився син
2002 — дебют у Римській опері в балеті "Спляча красуня" (партія принца Дезіре)
2006 — дебют у Віденській опері в балеті "Лебедине озеро"
3 
1
Коментарі