— Якби не знав, що я на Бірючому — подумав би, гора будівельних матеріалів. А це інсталяція чеського митця Яна Здворака. Створив її з вікон, дверей, шматків стіни. Хоче простежити, як змінюються речі під впливом часу, — говорить художник 27-річний Гнат Соломко. Показує з машини на великі дерев'яні рами праворуч від дороги.
Їдемо на міжнародний симпозіум сучасного мистецтва. 12-й рік відбувається на півострові Бірючий в Азовському морі. Єдиний спосіб дістатися — власне авто чи попутка. Місцевий єгер на "Ланосі" підібрав нас у селищі Степок Акімовського району на Херсонщині.
Учасники симпозіуму живуть на радянській базі "Золотий берег". Це невеликі дерев'яні будинки. В двоповерховій цегляній колишній їдальні розташовані майстерні.
— Останнім часом територію почали активно викуповувати. Особливо після того, як забрали Крим. Тут чисте море, але незручно добиратися, — розповідає співорганізатор симпозіуму Олена Сперанська, 31 рік. — Популярним Бірючий став через те, що проводимо найбільший в Україні симпозіум сучасного мистецтва".
Залишаємо речі та йдемо до майстерень із дизайнером Анастасією Міхеєнко. Там затишно, прохолодно. При вході — плакат, стилізований під радянський: "Художнику! Перш, ніж взяти до рук пензля — добре подумай, нахріна?"
У кімнаті — київський художник 53-річний Владислав Шерешевський.
Запрошує подивитися серію робіт, що створив за п'ять днів на Бірючому. Всі — на морську тематику. Тримає пензля, витирає руки об червону футболку. На животі — різнокольорові плями від фарби.
— Хотів попрацювати поруч із юними колегами, "напитися молодої крові", — каже Шерешевський. — Доки вони доїхали, я 10 картин намалював. Зустрічаємо молодих тепер лише в барі. Але ми з Матвієм Вайсбергом довго вечорами не сидимо.
— Бачили, ви фото в соцмережах викладаєте, як удосвіта бігаєте берегом моря, — говорить Анастасія Міхеєнко, 34 роки.
— Літаємо з Вайсбергом, як птахи, — відповідає Шерешевський. — А якщо ввечері, як свиня — то зранку, як птаха, не вийде.
Після заключної акції на Бірючому Владислав Шерешевський відправить картини поштою до Києва на персональну виставку. Відкриють наступного місяця в київській галереї "Білий світ".
Художник 58-річний Матвій Вайсберг мешкає із Владиславом Шерешевським у одному будинку в Києві. Дружать майже 20 років. Поїхав на симпозіум за компанію.
Заводить нас до майстерні. На стінах — акварелі із краєвидами Бірючого.
— Малюю вдосвіта і ввечері на пляжі. Підходять відпочивальники, роздивляються. Кілька разів просили намалювати портрети дітей. Погоджуюся. Прошу, щоби приходили ввечері — приємніше світло. Дивуються, що не беру за це грошей.
На обід ідемо до "Бірюк-бару". Зустрічаємо київського скульптора Назара Білика, 38 років. Праворуч від дороги — його робота. Гральні кості півметра заввишки.
— Має назву "Випадковості", — пояснює Назар Білик. — Хтось залишив бетонні палі під майбутній будинок. Вони здалися мені художніми. Розфарбував їх так, ніби хтось кинув гральні кості. Робота — про невипадкові випадковості в житті кожного з нас.
Назар Білик приїздить на Бірючий п'ять років поспіль.
— Роботу, що вважаю певним "етапом творчості", теж створив тут, — продовжує Білик. — 2014-го після окупації Криму й Донбасу встановив понад берегом металеві розділові знаки — "лапки". Спробував піддати сумніву красу природи, небо, тепле море, пляж, увесь мирний ритм життя. Адже буквально за 200 кілометрів від місця нашого симпозіуму йде війна. І вся безтурботність нашого становища відносна.
Питаємо, що створив на симпозіумі цьогоріч.
— Завершую куб із поліефірної смоли, — каже Назар Білик, допиваючи каву. — Всередині пластику морські хвилі. Назвав роботу "Ходіння по воді". Звертаюся до біблійної оповіді про чудо. Останнім часом ми все рідше вживаємо це слово.
Запорізький художник 59-річний Володимир Гуліч перемальовує з планшета власну скульптуру.
— Зробив її зі сміття, що зібрали на місцевій косі, — розповідає Гуліч. — Ми розсортували 100 мішків відходів. Для проекту знадобилися два. Мали проблеми з комунальними службами, щоби вивезти непотріб.
12 років тому Гуліч разом із киянином Геннадієм Козубом заснував симпозіум на Бірючому. До цього пробували робити фестиваль на острові Хортиця в Запоріжжі.
— Міжнародний симпозіум — це нормальна практика у всьому світі, — продовжує Володимир Гуліч. — У часи "застою" була творча дача "Рєпіна" в Тверській області Росії. Туди потрапляли через Спілку художників. Якщо їхали пейзажисти, ніхто інший не міг потрапити. Я обурювався: "Якщо художню академію закінчив, то як думаєте, пейзаж подужаю?" Не пускали. На Бірючому художники різних напрямків можуть ділитися досвідом, працювати в неформальній обстановці. Таке спілкування вплинуло на мою творчість. Почав працювати з сучасними техніками, займатися медіаартом.
Увечері художники збираються на пляжі. Грають ді-джеї.
На піску сидить італійський митець Франко Аріаудо. Одна з його робіт задала тему цьогорічного симпозіуму — "Біг по воді".
— Досліджую незвичні види спорту, — каже 38-річний Аріаудо. — Я визначив, бігати по воді — можливо. Необхідно лише створити відповідні умови. Зробив креслення тренажера. Дороблю його тут, на Бірючому. Хочу показати: неможливі на перший погляд речі насправді можна втілити. Головне — хотіти цього.
Цьогоріч на симпозіум сучасного мистецтва "Бірючий" приїхали З0 митців з України, Росії, Італії, Німеччини.
Коментарі