На автобусній зупинці в селі Білогородка під Києвом 32-річний Юрко Фединський забирає мене на білому бусику. Їдемо селом ще 10 хв. Потім на веранді хати Юрка п"ємо чай.
Із 1998-го американський громадянин Юрко Фединський живе в Україні. У США він був учнем бандуриста Юліана Китастого. Удосконалювати музичну майстерність вирішив у Львівській і Київській консерваторіях. Був гітаристом у гурті "Гайдамаки". Нині грає у власній етно-рок групі "КарпатіанS", ансамблі української старовинної музики "Хорея козацький", виконує думи.
— Тут я тільки місяць, — розповідає Юрко про своє теперішнє помешкання. — Раніше жив на Нивках, потім у Боярці. Переїжджав, коли господарі підвищували орендну плату. Зараз плачу символічні 100 доларів на місяць. Бо ця хата — дача знайомих. Проблема тільки, що немає води й газу. Та й для хлопців важко щодня до мене на репетиції добиратися.
У тебе не тільки українське коріння?
— Так, мій батько Ерік Бревер має кельтську, англійську, скандинавську й німецьку кров. Але проживши 23 роки з українкою — моєю мамою, вже до певної міри українізований. Він любить Україну, приїжджав сюди будувати баптистський комплекс. Я народився на Святого Юрія, тож питань, як мене назвати, не виникало. На честь діда я став Юрком Фединським. Батько не був проти. А мій старший брат Ерік-Маркус носить його прізвище.
Чому ти залишився жити в Україні?
— Коли приїхав, думав, із півроку повчусь у консерваторії й повернуся. Відбув рік і поїхав до Нью-Йорка. Коли ж "Гайдамаки" запропонували грати разом, я все продав і приїхав знову. Хоча Київ виявився значно дорожчим містом: у центрі Манхеттена я винаймав квартиру за 400 доларів. Але тут моя батьківщина. Мрію стати громадянином України.
У світі захоплюються саме американською культурою...
— Я не люблю американської культури. Вона експериментальна. Після терактів 11 вересня 2001 року Америка вже не така, як була. Багато хто тікає зі США. А нова хвиля еміграції — це переважно неосвічені люди без жодної культури. Вони шукають меркантильне американське життя, побачене в голлівудських фільмах. Багато хто взагалі не говорить англійською — раніше такого не могло бути.
Сини майстрів воліють виготовляти двері, вікна
В Україні є культурна динаміка. Зрештою, це старий світ, зі своїми давніми традиціями. За Україною майбутнє всієї Європи. Наприклад, у нас зберігалися думи — унікальна форма народної творчості. У Німеччині давній епос втратили. Реконструювати його можуть лише на прикладі українських історичних пісень. Он київського кобзаря Тараса Компаніченка запрошували до Базеля вчити швейцарців виконувати лицарські пісні.
Який із музичних проектів для тебе найважливіший?
— "Хорея козацький" — ансамбль, який виконує українську музику епохи Відродження та Бароко. До нас цим ніхто не займався. Хіба що Костянтин Чеченя із Ніною Матвієнко. Але в репертуарі їхнього ансамблю давня музика з усієї Європи. Спонсори вже дають 5 тисяч доларів на запис альбому. Із Торонто може приїхати мій друг звукорежисер Орест Сушко. Він володар "Ґреммі". Хочемо спочатку зробити на домашній студії демо-версію альбому, щоб почути всі недоліки.
Де берете інструменти, щоб виконувати старовинну музику?
— Більшість робимо самі. Тільки басоля в нас фабрична. За кресленнями литавр їздили у Дніпропетровський історичний музей. У Переяславі знайшли інструмент, схожий на торбан гетьмана Івана Мазепи. Креслення з нього дали ужгородському майстру Степанові Тихоненку — в нього велика практика виготовлення ренесансних інструментів. А торбан Мазепи — це і є лютня, тільки має більше струн і додаткову голівку на грифі для контрбасів.
Колись народні інструменти виробляли цілі фабрики в Чернігові та Кам"янці-Подільському. Тепер майстрів, що робили б хороші бандури, кобзи, майже немає. А ті, що залишилися, — літні люди. Їхні сини робити музичні інструментів не хочуть — воліють виготовляти двері, вікна, меблі.
Фединський підводиться, йде до хати, повертається з кобзою. Інструмент ще не лакований.
— Копія кобзи Остапа Вересая, — показує. — Поспішав до виступу на фестивалі "Країна мрій", покрити лаком не встиг, — пояснює. — Це перший інструмент, який я від початку до кінця зробив своїми руками. Витратив місяць. Хочу в Києві відкрити крамницю-музей українських інструментів. Наші замовники — переважно з діаспори. Українські музиканти поки що не можуть собі їх дозволити. Кобза чи бандура, виготовлена майстром, коштує тисячу доларів, ліра — півтори, торбан — дві.
2 
1
Коментарі
2