Режисер 47-річний Ахтем Сеїтаблаєв став лауреатом премії ім. Василя Стуса. З 1989-го її вручають митцям за внесок в українську культуру й стійкість громадянської позиції.

— Ахтем зробив великий внесок у справу нейтралізації негативної пропаганди проти кримськотатарського народу, що практикувалося десятиріччя. Як у царській, так і в Радянській Росії. Продовжується нині в путінській державі. Іноді побутує і в незалежній Україні, — каже лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, 76 років, під час урочистостей у столичному музеї Тараса Шевченка.

— Після окупації Крим змушені були залишити понад 30 тисяч кримських татар. І це продовжується. Люди, які опинилися в материковій частині, поводяться по-різному. Більша частина не бере активної участі в політично-суспільному житті України. Не дають інтерв'ю про ситуацію в окупованому Криму, бо регулярно їздять туди. Побоюються, що їх можуть арештувати на кордоні, репресують батьків. У Ахтема, як у Джамали чи Аліма Алієва, теж є родичі. Але вони відкрито говорять про звірячу сутність окупантів. Батько Ахтема — Шевкет — мій одноліток. Ветеран кримськотатарського руху, який піддавався репресіям у радянські роки. Він пишається своїм сином. Ці люди живуть не сьогоднішній днем, а з думками про майбутнє.

— Я народився в Узбекистані, в місті Янгіюль біля Ташкента, — говорить Сеїтаблаєв. — У п'ятому класі на уроці історії вчитель розповідав про визволення Криму від нацистів. Сказав, можливо, це сталося б із набагато меншою кров'ю, якби не тотальна зрада кримських татар. Я не міг зрозуміти, чому мій дід зрадник, бо в дитинстві грався його бойовими нагородами. В чому винні мої батьки і кого могли зрадити, коли їх депортували в 3–4-річному віці. Ми в класі голосили, виказувати невдоволення. Той учитель у нас вже не викладав історію. Мріяв зняти кіно про депортацію. Знав, що співвітчизники чекають на цю стрічку. Півтори тисячі людей, які пережили вигнання з рідної землі 1944-го, взяли участь у зйомках "Хайтарми". Вони не актори масових сцен, а справжні виконавці головних ролей. Зробили все, щоб ця стрічка відбулася. Так само було страшно з "Кіборгами". Розумів, що фільм дивитимуться воїни, волонтери, вчителі, лікарі. Три роки тому не повірив, коли мене запросили грати роль Василя Стуса в короткому метрі Олександра Стеколенка "Нескорені. Василь Стус". 2016 року за цю роль отримав премію "Телетріумф".

Майже нічого не знав про Василя Стуса, доки не приїхав в Україну і не познайомився з людьми, які стали вчителями по життю і професії. Це надзвичайне враження — звідки було стільки сміливості й мужності у Стуса не зламатися під молохом радянської влади, про який я багато і добре знав. Гадаю, він вірив у те, що врешті-решт відбудеться незалежна Україна. Вірив, що не один, що поруч є люди, які розділяють його думки, біль, мрію. Це важливо. Дякую Стусу за його життя, творчість, мужність і приклад справжньої людини.

19 листопада в український прокат вийде фільм Ахтема Сеїтаблаєва "Номери" за п'єсою Олега Сенцова. В театрі режисер працює над виставою "Лісова пісня" за Лесею Українкою кримськотатарською мовою.

×