Ексклюзиви
Вівторок, 01 травня 2018 11:35

Українська кіноіндустрія поки що росте вшир, а не у висоту

20 квітня у столичному конгресно-виставковому центрі "Парковий" відбулася друга церемонія вручення національної кінопремії "Золота дзиґа". Переможців визначили у 18 номінаціях

16:15

На терасі для куріння на третьому поверсі центру "Парковий" нервово походжає режисер 45-річний Ахтем Сеїтаблаєв. Його воєнна драма "Кіборги" – серед претендентів на "Золоту дзиґу" в 10 номінаціях. Картина розповідає про захисників Донецького аеропорту в грудні 2014-го.

Режисер у блакитних джинсах і довгому чорному кардигані з каптуром говорить по телефону. Підкурює цигарку:

– Згадав, як "Кіборгів" уперше в Маріуполі показували, – каже у слухавку. – Після сеансу командир батальйону морської піхоти підійшов, віддав честь.

Сеїтаблаєв перехиляється через металеві поручні, надягає каптур.

– Останні роки знімаю те, про що не можу змовчати. Про біль українців і мрії на майбутнє після війни. За кордоном стрічку дивилися, не розуміючи мови. З англійськими субтитрами. Найбільше хвилювався за показ у турецькій Анкарі. Були два повні зали, ніхто не вийшов.

Якщо хочемо бути включеними у світовий контекст, зберігаючи український, мусимо говорити про загальнолюдські проблеми. Так, як Мел Гібсон зробив це в "Хороброму серці" чи Стівен Спілберг – у "Врятувати рядового Раяна" і "Списку Шиндлера".

17:00

Ахтем Сеїтаблаєв виходить на червону доріжку під руку з акторкою і телеведучою 40-річною Василісою Фроловою. На ній вузька срібляста сукня з відкритими плечима.

– Не хотілося й було страшно братися за роботу, – каже драматург Наталія Ворожбит, 43 роки. Претендує на нагороду за найкращий сценарій – "Кіборгів". – Першим бажанням було відмовитись. Але подумала і прийняла виклик. Про війну треба говорити зараз, аби люди розуміли, що відбувається. Усвідомила це, коли поспілкувалася з військовими.

Автор: uafilmacademy.org.
  Продюсер Іванна Дядюра приймає ”Золоту дзиґу” з рук чоловіка – режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Він отримав нагороду за найкращий фільм – воєнну драму ”Кіборги”
Продюсер Іванна Дядюра приймає ”Золоту дзиґу” з рук чоловіка – режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Він отримав нагороду за найкращий фільм – воєнну драму ”Кіборги”

17:20

– Через державну роботу ніяк не можу фільм Сеїтаблаєва подивитись, – каже міністр культури 45-річний Євген Ніщук. У холі спілкується з журналістами. – Але знаю, якого галасу наробила ця картина. І по номінаціях видно, що виграє найбільше.

Вітається з президентом кіноакадемії 44-річною Вікторією Тігіпко.

– 2018 року на кіно виділили на 500 мільйонів гривень більше, ніж торік, – витирає чоло носовичком. – Їх перерозподілили на Мінкульт. Частина піде на створення патріотичних серіалів. Не будемо робити якісь рамки, що визначають патріотизм. Це має бути класне українське кіно з нашими крутими акторами.

18:15

Поряд зі скляними дверима на терасі стоїть актор 36-річний Олексій Тритенко. Розмовляє з високою брюнеткою у червоному.

– Патріотичне кіно не на часі, – каже до супутниці. – Треба почекати, коли в народу з'явиться справжня любов до батьківщини, а не налякана, як було в перші роки незалежності. Тоді зняли багато патріотичного. Але воно робилося за совковими лекалами. Врешті це мало вигляд пропаганди.

Вразила одна соціальна реклама. Загалом її роблять похабно, а ця зачепила. Хлопчик стоїть біля дошки на уроці географії. Вчителька питає: "Де Ізраїль?" Він показує на карті – "Тут". – Де Австралія? –"Тут" . Наприкінці питає: "Де Україна?" І хлопець показує на серце.

Актор зупиняє офіціанта, бере з таці келих шампанського.

19:00

– Колись назвав одного кіношника мос­калем, а він образився. Сказав, що росіянин. А це ж різні речі, – примружується 34-річний Михайло Хома.

Розмовляє з білявкою в довгій блакитній сукні. Зіграв головну роль у комедії про західноукраїнських контрабандистів "DZIDZIO Контрабас". Картина претендує на три номінації.

– Москаль живе в Україні, причому ненавидить її, але до Росії виїжджати не хоче. Патріотичне кіно йде зсередини – від того, чи любиш свою країну. Глядачі відчувають, чи хочете заробити на тому, чи зняти чесне кіно.

19:30

Із зали з нагородою виходить 61-річна Ніна Набока. Перемогла в номінації "Найкраща акторка другого плану", зіграла в комедії Аркадія Непиталюка "Припутні". Фільм розповідає про три покоління жінок однієї родини. Мати з донькою переїхали з села в місто. До баби їздять неохоче, намагаються забути про своє походження.

– Відчувала, що отримаю приз, – Ніна Набока стискає статуетку. – Бо героїня полюбилась глядачам. Вона – проста бабця, не придурюється. Одинока сидить, бур'янами заросла – і нема кому допомогти. Суржиком мені неважко було говорити – попала на свою роль. Виросла в українському селі на Донбасі. Вчилася в українській школі. На Донбасі теж є суржик – "калідори", "лісапєти".

Не подобається, коли "Припутні" називають комедією. Це – трагікомедія. Героїня доньці чогось недодала. І сама життя нормального не бачила, і діти "припутні". Кажуть про матюки в картині. Але це те, що робиться зараз у вимираючих селах. Знаю, бо їжджу до рідних. Занепад, а від того й бездуховність. Питання для глядачів: як вискочити з цього замкнутого кола?

Поправляє накидку:

– Режисер казав: "Хтів зняти про наших жлобів із провінції. Я із села родом, український жлоб". А сам – інтелігентна людина, говорить чемно, тихо: "Пані Ніна".

19:45

На сцену виходить режисер 42-річний Тарас Томенко. Отримав "Золоту дзиґу" за "Найкращий документальний фільм". Стрічка "Будинок "Слово" розповідає про дім літераторів у Харкові. Туди у 1930-ті заселили інтелігенцію. До 1937-го майже всіх мешканців репресували та стратили.

– Коли Волт Дісней писав саундтреки до перших мультфільмів – в Україні розстрілювали письменників, – каже Томенко. – Приз – у першу чергу, пам'ять про страчених митців, шана для них. Тема була на думці ще з часів навчання на філологічному. Уявляв геніїв, які були сусідами, творили. Хотілося повернути їх в український культурний простір.

– Вибираю такі фільми, на які глядач іде з попкорном, але забуває його з'їсти, – режисер Михайло Іллєнко, 70 років, виходить на сцену оголосити переможця в номінації "Найкращий фільм". – У супермаркетах часто бачиш: лежать гречка, шоколад у кошику для АТО. Одного разу подумав: а чи міг би я залишити там свої фільми? Міг би, але не всі. Це для мене зараз найважливіша фокус-група.

Найкращою стрічкою стають "Кіборги", а в номінації "Вибір глядача" перемагає "DZIDZIO Контрабас".

– Наш фільм – як Україна: він міг бути кращий, але ми його любимо таким, який є, – каже продюсер Сергій Лавренюк, 41 рік.

На сцену вийшов удруге. До цього забирав відзнаку найкращого режисера замість Сергія Лозниці. Лавренюк – співпродюсер його картини "Лагідна". Режисер на нагородження приїхати не зміг, але передав "тричі дякую". Його новий фільм "Донбас" відкриватиме позаконкурсну програму "Особливий погляд" у Каннах.

– Українська анімація пережила реанімацію, – говорить ведуча церемонії Василіса Фролова.

Найкращим анімаційним фільмом стає "Причинна" за однойменним твором Тараса Шевченка.

– Свідомо робив стрічку емоційною. У Шевченковій "Причинній" практично нема сюжету. Мало фактів. В основному це – сподівання, молитви, очікування, – розповідає у фойє художник і режисер мультфільму 39-річний Андрій Щербак. – Іноземний глядач сприймає фільм так само, як і український. Розуміє, що ці історії – про розставання й тугу за коханою людиною.

Я народився в Луганську. Вивчився там на живописця. Продовжив навчання у Львівській академії мистецтв. Потім приїхав до Києва. Події на Донбасі стали поштовхом для створення "Причинної". Працював над фільмом раніше, але багато речей було складно осягнути емоційно. З початком війни багато сімей розпалися через різні політичні погляди. Ніби кохання й не було. І тоді я зрозумів: більшість ніколи й не любили одне одного – якщо так легко відмовитися батьку від сина.

– Понад третину українських кіноакадеміків – жінки, – кажуть зі сцени ведучі.

Пані в залі переважно в червоних або чорних сукнях. Де-не-де виблискують золотаві й сріблясті вставки.

– Мені недавно трапився вчений таксист. Розповідав, що зробили ДНК-дослідження про українців. Виявилося, чоловіки на цій території живуть 5 тисяч років, а жінки – удесятеро довше. Хто ж їх удосконалював ці 45 тисяч років? Це тепер мене дуже непокоїть, – сміється на сцені заступник голови Спілки кінематографістів Сергій Тримбач, 67 років.

– За "Кіборгів" найбільше вболівав, – розповідає після нагородження. – Ну і за Дзідзьо. Це класна комедія. Чарлі Чаплін зі своїм героєм зробив сотню фільмів. І "Дзідзьо" можна знімати далі – публіка його полюбила, він смішний, мова органічна. Комедія – це дар. Драматичних хороших акторів багато, а комедійних – за всю історію українського кіно було з десяток. Жінок практично немає серед комедіантів. Коли років 25 тому познайомився з Наталією Сумською, вона сказала: мене всі сприймають як Наталку Полтавку – такий тип ліричної героїні, а я – клоунеса. І вона в театрі це робить, наприклад у ролі Кайдашихи. Але кіно це не використовує, на жаль. З нею можна зробити класну річ, і це було б майже унікально – жінка грає центральну комедійну роль. У нас же була Нонна Копержинська, є Тамара Яценко. До речі, вона грає в новій картині Лозниці, яку покажуть у Каннах.

Що більше фільмів, то краща буде якість. Сталін наприкінці 1940-х вирішив, що не треба робити багато. Запитав: "Сколько делают фильмов?" – "40". – "А сколько из них выдающихся?" – "Пять". – "Так зачем делать 40, если можно пять?" Вирішили довіряти тільки видатним майстрам. Ну, й ледь не злетіли з котушок. Тому що не можна на замовлення написати геніаль­ний вірш чи сценарій. Треба робити сотню фільмів, щоб п'ять–шість були високого класу, а 30 – міцного професійного. Навіть у Голлівуді, де прораховують кожен чих, половина картин – у молоко. Якщо хочемо, щоб в Україні було більше хороших фільмів, треба більше знімати.

Що таке півтора мільйона проданих квитків на українські стрічки? Крапля в морі.

Церемонія нагородження триває до 21:45.

22:10

– "Кіборгів" не бачив, – каже режисер-документаліст Віталій Манський, 54 роки, Народився у Львові, має російське громадянство, живе в Латвії. – Але це передбачувано, що в країні, яка хворіє на війну, й академіки, й глядачі відгукуються на цю тему. Героїзують своїх захисників.

На відкритій терасі п'є шампанське.

– Така картина має менше шансів перемогти на міжнародних фестивалях, де ця проблема не стоїть на порядку денному, – продовжує. – Але в мистецтві рецептів нема. "Броненосець Потьомкін" зняли з невеликим інтервалом після описаних подій. Хоча стрічка їх переформатувала й загалом спотворила, однак була актуальна в той момент. З другого боку, великий воєнний кінематограф створювали люди, які війну не пережили, знали про неї опосередковано. Наприклад, Лариса Шепітько. Але її картина "Сходження" 1977 року – одна з найвидатніших на цю тему.

До найсильніших висловлювань про суть війни, про вибір людини належить і фільм Олексія Германа "Перевірки на дорогах". Промовиста сцена з полоненими, які пропливають на баржі під мостом. Його мають підірвати партизани, коли йтиме ешелон з німецькою зброєю. Постає дилема: або підриваєш – тоді загинуть полонені співвітчизники. Або пропускаєш ешелон, який їде вбивати твоїх, і рятуєш полонених. Такі запитання має ставити мистецтво.

Офіціант пропонує галантин із курчати з соусом песто. Віталій Манський каже, що страшенно зголоднів.

– Хорошою пропагандою були фільми Андрія Тарковського, – продовжує. – Бо показували розумну, відповідальну, співчутливу, цілісну людину. А пропагандистські радянські картини сьогодні ніхто не згадає. Школярами у Львові нас знімали з уроків, водили в кінотеатр. Що то були за фільми – хоч убийте, не скажу. А Сергій Параджанов досі в пам'яті.

Відпиває з келиха.

– Хочу привезти на Одеський кінофестиваль фільм "Свідки Путіна". Головне послання – потреба задуматись над компромісами, що руйнують нас.

На панораму нічного Києва з оглядового майданчика дивиться кінокритик Антон Філатов, 30 років:

– "Кіборги" – фільм не видатний у художньому плані, але чесний, актуальний. Чудові акторські роботи, офігєнний рівень художників, які робили декорації, – взяли й побудували цей термінал. Що не змогли звести, домалювали комп'ютерною графікою. Це трудомістка робота, важка.

Не погоджуюся з нагородою за найкращу документальну стрічку. Серед номінантів були три чудові фільми – жоден не переміг. А "Дзиґу" отримав банальний "Будинок "Слово". Якби він з'явився 15 років тому, був би цікавий – як розповідь про історичні факти. А в останні роки на телеканалах ідуть історичні репортажі, зняті в такому ж стилі передачі.

Документальну стрічку "Дельта" про жителів придунайських сіл хочеться передивлятися. "Діксіленд" Романа Бондарчука – про талановитих дітей, у яких немає шансів у житті. Однак вони пробиваються. Це хороше кіно залишилося без нагород.

Радий за перемогу "Причинної" – пречудовий мультфільм. Стрімкий, цікавий за технікою – вручну намальований. Із неймовірною музикою. Радію за найкращу жіночу роль Даші Плахтій – це перша її велика робота в кіно. Вона не промовляє жодного слова в кадрі – і це цікаво дивитися. Тримає поглядом, якимось поворотом. Безмежно радий за Сергія Лозницю. Він – великий режисер. Його стиль відрізняється від усього, що було. У цьому стилі знімає й документальне, й ігрове кіно.

Українська кіноіндустрія нагадує "Гогольфест". Багато всього вариться, кипить, але ще сире. І поки що ростемо вшир, а не у висоту. Найкращі наші фільми створюються в копродукції – під наглядом старших. Ми тут поки що дітки.

Зараз ви читаєте новину «Українська кіноіндустрія поки що росте вшир, а не у висоту». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 7068
Голосування Чому я не голосуватиму за Петра Порошенка на президентських виборах у 2019 році?
  • Він не виправдав моїх очікувань
  • Я за нього й на попередніх виборах не голосував
  • Є достойніші кандидати
  • У нього є можливість переконати мене у протилежному
  • Україні треба президент нової якості
  • Голосуватиму за Порошенка
  • Ще не визначився з кандидатом
Переглянути
Погода