135 тисяч глядачів зібрав виступ Вєрки Сердючки на фестивалі Atlas Weekend на території Національного комплексу "Експоцентр України" в Києві. Автор цього сценічного образу 43-річний Андрій Данилко заявив: навесні 2018-го відбудеться прощальне турне співачки.
Про місце Вєрки Сердючки в українській культурі розмовляємо з головним редактором музичного інтернет-журналу live.karabas.com 42-річним Ігорем ПАНАСОВИМ
Повірили, що Андрій Данилко більше не з'явиться в образі Вєрки Сердючки?
– Ті, хто слідкує за музичним процесом, розуміють: останніх турів у біографії деяких артистів буває з десяток. Згадайте Scorpions, Аллу Пугачову. Прощання з публікою – поширений маркетинговий хід. У зникнення Вєрки Сердючки не вірю. Хоча Андрій Данилко мені особисто говорив, що думає про нову форму. Він не знає, що робити із Сердючкою. Адже час помінявся.
Андрій відчуває, що смерть і сміх – складні для поєднання речі. Він глибоко переживає війну. На три роки пішов із концертного простору.
Можливо, Сердючка переживе перезавантаження і з'явиться в якійсь іншій формі. Може, навіть змінить ім'я. Все йде саме до цього. Але було б дивно, якби Данилко поховав такий проект. Він має зробити якийсь нестандартний хід.
На формування нового образу впливатиме відмова від виступів у Росії?
– Якщо б це не було фактором, то ми б побачили за ці три роки пару концертів Сердючки в Москві. Деяким нашим артистам війна не заважає виступати там. Андрій уже не триматиме в голові російську аудиторію. Концентруватиметься на тому, як його сприйматимуть тут. Шукатиме нові ключі до західного шоу-бізнесу.
Данилко розповів, що шукає команду, яка допоможе створити нову Сердючку. Скаржиться, що мало хто розуміє цей образ.
– Більша частина аудиторії, як правило, не задумується, чому радіє. Просто отримує енергію й відповідає емоціями на концерті.
Сердючка – багатошарова, різнобічна. Надихає людину, яка відчуває себе саме українцем. У тому смислі, що цей персонаж показує світу зріз нашої ментальності. Бачимо це за результатами Євробачення 2007 року, що продовжилось туром по Європі, запрошенням у Голлівуд. Це позитивний, ефектний бік проекту Сердючка.
Інша річ, що і як він презентує. І тут у будь-якої мислячої людини виникає буря емоцій. Данилко талановито показує дотепність українців. Уміння гнучко реагувати на речі, які в інших народів викликають трагедійні відчуття. Здатність посміятися над проблемою і піти далі, без драми. З другого боку, мені не здається абсурдною критика людей, які вважають, що Сердючка – це концентрація російських стереотипів про те "які хохли смішні". Негативний, побічний ефект у цього явища існує.
Розумієте агресію деяких українців до Сердючки?
– Сам відчував, що це – своєрідна презентація моєї країни, яку можуть сприйняти за чисту монету.
В американському, британському шоу-бізнесі аудиторія насамперед отримує задоволення від того, як мистецтво створене. Дивляться на артистизм, оцінюють гумор і ловлять ритм. Тільки зовсім зануди проектуватимуть Сердючку на весь народ.
Це снобізм – вважати, що українців у світі може представляти лише високе мистецтво. Що маємо фігурувати лише в героїчній благородній, інтелігентній формі. Ми – різні. Коли зі сцени показують нашу вузьколобість, то це відштовхує, лякає. Вдивлятися і приймати її неприємно. Сердючка спочатку викликає заперечення, потім – гнів, депресію. Але, нарешті, махаєш рукою: ну так, ми українці – такі.
Проаналізувавши цю частину нашого способу життя, можна отримати чимало зисків. Що краще, адекватніше, повніше суспільство зрозуміє себе, то більше в нього шансів для розвитку. Прийняти всі свої риси – і кращі, і не дуже – це шлях до прогресу.
Сердючка вже переживала перезавантаження – із провідниці стала співачкою. Може, Данилку варто повернутися до театрального проекту?
– Обидва прояви Сердючки мені були цікаві. Як у меломана, репертуар цієї співачки не викликає інтересу. Але як музикальний журналіст із цікавістю слідкую, для кого і за якими канонами це зроблено.
Театральна й концертна версії Сердючки відрізнялися. Провідницю важко уявити на сцені "Таврійських ігор" чи Atlas Weekend. Музика як форма передачі енергії захоплює більше, ніж театр чи кіно. На концертах публіка переживає глибші емоції.
Що вплинуло на Данилка при створенні Сердючки?
– На початку 1990-х опис реальності в іронічних піснях "Братів Гадюкіних" був подією. Не міг не враховувати Данилко і українську літературу: Івана Котляревського, Михайла Старицького, Остапа Вишню. Сердючка не зі стелі впала. Це концентрація сміхових потенціалів нашої культури. Тому вірю, що Андрій Данилко знайде і новий кут зору на гумор.
Чому Сердючка не має наслідувачів?
– Ключовий момент – це наявність артистизму й таланту. Я бачив виступ проекту Дзідзьо. Звертав увагу не тільки на пісні, а й на те, як вони спілкуються з публікою до і після номерів. Я б хотів посміятися, але мені не смішно. А от відео вони роблять кумедні. Їхні кліпи – як міні-фільми. За допомогою монтажу граються зі смислами. На сцені ж виглядають тривіально.
Мав потенціал вінницький гурт ТіК. Але вони не стали робити шоу. Обмежуються набором пісень для запальних гулянок.
Оля Полякова намагається жартувати. Зі своєю аудиторією це чудово виходить. Однак це не зачіпає український архетип.
Дуже близькі п'єси Леся Подерв'янського і Вєрка Сердючка. Відрізняються лише в інтонації подачі. Данилку головне – влаштувати відчуття свята. Подерв'янському цікавіший інтимний, камерний діалог з аудиторією. У його текстах багато правди життя.
4 
35413
Коментарі