Вівторок, 02 грудня 2014 15:20

"Приперли купу книжок і між собою обмінюватимуться"
2

Дев’ять годин тривав позачерговий з’їзд Спілки письменників у столичному Жовтневому палаці 29 листопада. За трибуною виступає Ярослав Ткачівський, з мікрофоном — Павло Мовчан, між ними стоїть Анатолій Гай і сидить Михайло Сидоржевський. Останнього вибрали новим головою Спілки

Понад 80 членів Спілки письменників України померли за останні три роки. У липні не стало її голови Віктора Баранова. Обрати нового керівника 29 листопада зібралися в Міжнародному центрі культури і мистецтв, колишньому Жовтневому палаці, 376 письменників. Третина – віком від 60 до 70 років

9.21

– Де генії сидять? – до зали заходить сивий чоловік на милицях.

– У перших рядах і президії! – гукає йому літня жінка в рожевому береті й пальті.

Приміщення не опалюють. Збоку стоїть обігрівач, до якого підходять погрітися делегати.

Півсотні письменників реєструються, п'ють каву й коньяк біля бару в холі. 50 г горілки коштують, як розчинна кава – 5 грн, коньяк – удвічі дорожче.

– Спілку має очолювати хтось із молодих. А сивочолим, в тому числі мені, шана, – каже у вільний мікрофон під сценою 57-річний секретар Івано-Франківської обласної організації Спілки Ярослав Ткачівський.

Понад 2 год. обирають мандатну й лічильну комісії. Затверджують регламент. Голосують, скільки часу надавати для виступів кандидатам на посаду голови – 10 чи 15 хв. Зупиняються на 10, але претенденти говорять довше.

12.07

– Три роки воювала за майно. Після попереднього з'їзду нове керівництво не застало у сейфах жодного документа. Поїхали до ДУМу (дирекція управління майном Спілки. – "Країна"). Всі їхні документи переписувала. Їх було дуже багато. Який же був розмах дерибану нашого майна! На секретаріаті Віктор Баранов сказав, що так нахімічили, що доведеться аж до наступного з'їзду розплутувати. Були величезні борги за комунальні послуги, проблеми з членськими внесками. Ситуація дуже запущена і безнадійна, – з трибуни виступає голова ревізійної комісії 66-річна Галина Тарасюк.

– По суті! Цифри! – гукає, напівлежачи в першому ряді її одноліток Богдан Жолдак.

– Які цифри? Я розказую, яка ситуація. Майно не все втрачено. Залишилась "Наф­туся", будинки творчості в Одесі й Ірпені. Потрібно зайнятись ліквідацією ДУМу, який придумали папірєднікі, – продовжує Тарасюк.

– Пані Галино, уже 20 хвилин, як ви говорите, – перебиває секретар правління 75-річний Павло Мовчан.

– Я написала 37 сторінок. Не буду затримувати, – складає листки Галина Тарасюк.

– Ти роман написала, – жартують у залі.

13.57

– Я з Луганщини. Ми, українські письменники, змушені були покинути свої оселі. Але Донбас – наш, український. Ми не внутрішні переселенці, а вигнанці, – каже зі сцени 73-річна Антоніна Листопад у вишитій сорочці до підлоги.

Зала аплодує.

– Народилася на Волині, вчилась у Києві, а після інституту потрапила у Краснодон. Приїхала в Київ навесні. А повертатися уже було небезпечно. Мала із собою одну сумочку, притулок дали друзі. Дочка переїхала, бо там роботи немає, – продовжує поетеса після виступу. – На з'їзді говорять про майно, вибори. Їм би мої клопоти. Не прозвучало жодного слова про письменників-вигнанців. Багато хто там залишились, але не мають куди виїхати. Спілка – це не свята святкувати разом, а вкупі долати біду. Якби керівництво вчасно зорганізувалось, то можна було б знайти якийсь дах для письменників Донбасу. Я туди все одно повернуся. Хай навіть буде сіра зона, лиш би не викрадали і не стріляли.

– Всьому Тернополю буду розказувати, яка ви молодець, – підходить 59-річна Жанна Юзва.

– Дам вам свою книжечку "Солоний Хрещатик" про Майдан, – Антоніна Листопад виймає із сумки збірку віршів.

– А я вам тоді – свою.

14.12

– Ходять чутки, ще від Яворівського півмільярда боргу має Спілка, – звертається зі сцени 53-річний Віктор Неборак.

– Борги є. Але півмільярда – це багато. Маємо їх по ситуації з поліклінікою. У нас її не тільки забрали, а й повісили 3 мільйони боргу, – відповідає 68-річний в. о. голови Олександр Божко.

– Тепер інше. Ви хочете святкувати 80 років Спілки? Це був 1934-й, після Голодомору. Я не хочу належати до такої Спілки. Ми повинні заперечити, що її Сталін створив. А сказати, що нашій Спілці 22, коли вона отримала статус національної. У статуті є пункт про припинення діяльності НСПУ. Якщо вирішуємо, що їй 80 років, пропоную поставити питання на голосування про її ліквідацію.

– Шизофренія! – гудуть у залі.

Неборак стрімко йде зі сцени. Прямує на вулицю без верхнього одягу, на шиї має сірий шалик. Запалює цигарку. У колонах перед Жовтневим видно вибоїни від куль.

– "О скорбь моя! О скорбь велика". Шевченко пише про те, як зайшов у церкву й побачив лакея, який диригує хором. Оце й у Спілці диригують хором. Я злий зараз. Літературу робить кожен окремо, видає чудові романи. Але до Спілки письменників вони не мають жодного стосунку. Була надія, що якось модернізуються, але вони нічого не вміють робити. Їх близько двох тисяч, а тираж поетичної книжки 100 примірників, який неможливо продати. Їх читачів – уже менше, ніж самих письменників. Навіть самі себе не читають. Приперли з собою купу книжок і між собою обмінюватимуться, – Віктор Неборак кидає недопалок і заходить у хол.

– Ну, навіщо ти кричав, – 53-річний видавець Іван Малкович перестріває Неборака біля барної стійки.

14.35

– У важкому стані таки наша Спілка. Прий­деш – порожні коридори. А колись гуділи, як бджоли. Раніше письменник залежав від Спілки, бо треба було його книжку поставити у план, – каже 85-річний Юрій Мушкетик. Керував Спілкою протягом 1986–2001 років. – Зараз вона не має такого авторитету. Тоді ЦК тисло і боялося її.

До мікрофона в інвалідному візку підвозять 62-річного Миколу Біденка.

– Територіальний поділ Спілки треба ліквідувати. Бо він дає місце тільки задницям, а творчості – ні. Треба зробити електронний архів. Купити сервер на кілька десятків терабайт, виділити на ньому кожному письменнику місце. Газета "Літературна Україна" хай друкує тільки некрологи, бо літератури там немає.

14.41

З'їзд затверджує сім претендентів на посаду голови. Двічі поза очі й поза її бажанням висувають Оксану Забужко. Доки друкують бюлетені, двоє кандидатів самоусуваються.

– Ви, мабуть, забули, що не так давно в цьому приміщенні тривала революція. Хтось був тут у балаклавах, хтось читав вірші, приносив пиріжки. І ви хочете знову залишити Спілку такою, про яку говорять "сталінський колгосп"? – кричить у мікрофон 48-річний Сергій Пантюк. Його кандидатуру підтримав "Правий сектор".

На задніх рядах 55-річна Євгенія Кононенко порпається у своєму наплічнику. На ній камуфляжний шарф і куртка кольору хакі.

– Хочеться, щоб будинок Спілки залишився. Зрідка там бували добрі вечори. Може, з часом ситуація зміниться, відкриють якусь письменницьку кав'ярню-книгарню, – каже Кононенко. – У Франції спілки письменників нема, а є будинок книги. Він надає стипендії авторам. Хочеш попрацювати – допомагають знайти резиденцію. Навіть у Японії письменник може пожити. Фінансує держава. Це літературоцентрична країна. У нас нема нічого.

15.07

– Шановні делегати, хто проголосував, вас чекає гречка на третьому поверсі, – повторюють оголошення про обід.

Учасники кидають бюлетені до прозорих скриньок на сцені.

– Я думаю, що фальсифікацій не буде. Письменники люди творчі, але всі притомні, – усміхається 58-річний Володимир Шовкошитний у черзі за бюлетенями.

Ті роздруковані на принтері, позаду – печатка і підписи виборчкому.

– Друзі, хто не хоче впасти в оркестрову яму, три кроки вправо, – просить колег відійти від краю сцени. – Спілка – це рудимент радянської епохи. Вона повинна перетворитися на агенцію. У кожного задрипаного пацана, який грає в футбол, є агент. А у цілого Василя Кузана – немає. А це "А якби не Василі, звідки б діти на селі?" – вітається з колегою. – Треба, щоб агенція просувала наш продукт – книжки. Ринок існує, але безобразно маленький. Пересічний українець купує в рік книжок на 30 гривень. То півкнижки. Майнові питання повинні нарешті займати 10 відсотків діяльності Спілки, а не 90. Решта – промоційні і творчі. "У поэтов есть такой обычай: в круг сойдясь оплевывать друг друга", – вітається за руку з товаришем.

Той хоче за нього проголосувати.

– Я знявся, – попереджає його Шовкошитний. – Викреслюй. Ми йдемо в команді разом із Михайлом Сидоржевським і Володимиром Даниленком.

Упродовж10 хв. пояснює це тричі.

– От чого я знявся, – усміхається. – Якби не знявся, казали б, гад який. А тепер жалкують.

15.12

– Я тут стою, як вартовий пес демократії, – 27-річний член мандатної комісії Дмитро Дроздовський спирається на скриньку. – Спілка для мене – простір пам'яті. Тут багато чого робилось для української державності. Можна казати, що вона – рудимент, створений ще Сталіним, щоб знищити українську культуру. Але коли Василь Голобородько (поет із Луганщини. – "Країна") опинився в пеклі, хтось мусив написати листа на Адміністрацію президента. Завдяки Спілці його забрали, вивезли архіви.

Дроздовський іде голосувати. На посту спостерігача його змінює 28-річна Леся Мудрак. У Спілці вона 11 років.

– 11-класницею вперше зайшла в Будинок письменників. Побачила живих класиків. Тоді можна було їх усіх зустріти й показати перші свої вірші. Дала кілька Віктору Кордуну. Він узяв їх із рук школярки. З роками Спілка почала втрачати свою статусність. Раніше, коли заходиш у міськраду й кажеш, що член Спілки, не знали, куди тебе посадити. Зараз навіть боїшся признаватись.

15.48

49-річний поет Борис Гуменюк із батальйону "ОУН" тримає під рукою стопку книжок.

– Хлопцям на передову завезу. Я не делегат з'їзду, прийшов зустріти друзів, яких не бачив роки. Новий голова мав би в Будинку письменників, що на Банковій, 2, поставити на другому поверсі кулеметні гнізда. З метою профілактики один кулемет направити на Адміністрацію президента, а другий – на Нацбанк. Інакше до наступного з'їзду ця Спілка спочиє в Бозі. Украдуть те, що недобрали. Культура робиться не у спілках. Сьогодні поет – на барикадах і передовій. Спілка повинна бути профспілкою і клубом, де збираються люди зі спільними інтересами. Яворівський зі своєю гоп-компанією вкрав усе те, що можна було. А в кого? Середньостатистичний письменник – це дідусь чи бабуся, які відбулися як літератори в радянські часи, ходять у тих костюмах і мештах, які надбали на гонорари ще часів Щербицького. Багато писали і про путь у комунізм. А потім упала їм на голову незалежність. І почали писати про Україну. Вони тішать себе надією: "От помру, і через 100 років мене згадають, скажуть, що геній і видадуть мої книжки". Мушу їх розчарувати: ніхто не згадає.

15.56

– А що пили найбільше? – запитуємо бармена. – Коньяк? Горілку? Каву?

– Каву. Кажуть: каву мені. Вам каву з коньяком? – питаю. – Без. – Без коньяку? – Без кави.

Неподалік від бару на столі розклали дві пачки "Української літературної газети".

– Це безкоштовно? – питає один із письменників. – Набираємо і за рогом продаватимемо.

– Тут класно. Порівняно зі Спілкою кінематографістів, ще може буть. Там гірше, – не дочекавшись результатів голосування, покидає з'їзд Богдан Жолдак.

16.02

На візитівці 59-річного Сергія Пономаренка підпис "Спілка письменників України", але пошта – на mail.ru. Видав 18 книжок загальним накладом 400 тис. примірників, більшість – російською. Вважає себе українським письменником.

– Головне – про що писати. В моїх романах події обов'язково відбуваються в Україні, хоч трапляються і в Італії, і у Франції. ­Поєдную містику, детектив і історію. У найновішому романі "Тенета бажань" ідеться про Полісся, Чорнобиль початку ХХ століття, і Київ.

Раніше Спілка письменників давала для письменників багато, зараз – нічого. Але це товариство, де можна розмовляти на цікаві теми.

Революція гідності в нас пройшла, але не вистачає культурної революції. У мене один із романів виданий польською. Там спілка письменників – дуже поважна організація. Бібліотека в Польщі чи народний клуб – самодостатні. 15–20 хвилин розповідаєш, а потім півтори години ставлять запитання. А в нас 30–40 хвилин говориш, дивишся на студентів, а вони думають, як скоріше звідти втекти. Коли вперше там виступав, підходить поляк і каже: "Розпишіться і отримайте гонорар". Здивувався. Як це, в бібліотеці, за те, що поспілкувався – мені ще й заплатили гроші? А там так заведено. І гонорар більш-менш нормальний.

– На пляшку коньяку вистачає?

– Значно більше.

16.24

Головою Спілки обирають 56-річного керівника Київського осередку Михайла Сидоржевського. Він набрав 249 голосів. Наступних 2 год. керує засіданням. ­Серед пропозицій спілчан – перейменувати вулиці й повернути до паспортів графу про національність.

– Спілка перебуває в надзвичайно складному становищі. Є борги, судимося за приміщення. Наступного року можуть припинити державне фінансування творчих спілок. Ці проблеми почнуть відразу душити, а опоненти вичікуватимуть, коли голова спіткнеться. Нині існувала загроза, що голова взагалі міг бути не обраний, – каже Сидоржевський. – Перший крок на посаді – ревізія майнових об'єктів, щоб знати на чому стоїмо і куди можемо рухатись. Потрібно позбутися розриву між поколіннями. Молодь вважає, що старші вже нічого не напишуть, а ті запевняють, що молоді ще нічого не написали. Відсоток графоманів приблизно однаковий – що серед 18-річних, що серед 80-річних.

– То щось буде? – підморгує Сидоржевському один з літераторів.

– Збираємось зараз у Спілці, – стишено відповідає новообраний голова НСПУ.

22 делегати VII позачергового з'їзду спілки письменників молодші 35 років. 45 письменників – від 40 до 50 років, 105 – від 50 до 60 років, 138 – від 60 до 70 років, 66 – від 70 до 80 років, 10 – за 80. Серед них 85-річні Роман Іваничук і Юрій Мушкетик

Зараз ви читаєте новину «"Приперли купу книжок і між собою обмінюватимуться"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1111
Голосування Хто виграє УПЛ 2017/18?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
Переглянути