107 фільмів із 35 країн показали на VIII Одеському міжнародному кінофестивалі. Тривав від 14 до 22 липня. Гран-прі й 10 тисяч євро отримав фільм "Король бельгійців" Петера Бросенса й Джессіки Вудворт спільного виробництва Бельгії, Нідерландів і Болгарії. Переможця обирали глядачі
Субота, 15 липня
14:18
– Назва комедії "Вільно і легко" походить із китайського прислів'я. Це означає проводити час приємно, легко перемагати. Але тут вжив його із сарказмом. Бо герої хочуть досягти всього в житті без особливих зусиль, а їм не вдається, – розповідає 41-річний китайський режисер Ґен Цзюнь.
Стрічка відкриває міжнародну конкурсну програму Одеського кінофестивалю. Раніше отримала спеціальний приз журі на фестивалі незалежного кіно "Санденс" у США. За сюжетом, продавець чарівного мила приїздить у містечко, щоб розбагатіти на провінціалах. Ролі виконували непрофесійні актори.
19:15
– Наша молодь вже не знає ромської. Я останній із генерації, що добре говорила рідною мовою. Не знаю, що для нас краще: сегрегація чи асиміляція, – каже з екрана сербський поет Бая. Він – один із героїв документальної стрічки "Принци серед людей" французького режисера Стефана Краснянського, 48 років. Його батько переїхав до Парижа з Одеси.
– У Франції ніколи не почувався, як вдома, хоч народився там. А тільки вперше приїхав до Одеси, одразу відчув рідну землю, – каже режисер.
Стрічку знімали у семи європейських країнах. Зокрема, під Одесою. Розповідає про ромів, які живуть на берегах Дунаю. На показ у кінотеатр "Родіна" прийшли кілька героїв. В однієї циганки на руках немовля. Дитина плаче протягом майже всього фільму.
Неділя, 16 липня
11:40
В українсько-австрійській стрічці "Січень-березень" молода пара потрапляє в автокатастрофу. Австрійка Анна лікується в українській клініці з обдертими стінами. Тим часом її матір у Відні хворіє на Альцгеймера і намагається скоїти самогубство. У батька головного героя Юрія – інфаркт.
– Кино очень тяжелое. Здесь не прочитывается надежды, нет никакого луча света. Для какой аудитории ваш фильм? – запитує жінка після показу в Театрі музкомедії.
– Режисерам шкідливо думати, кому і як вони продаватимуть катарсис. Але можна сперечатися – чи є надія в житті, і чи має вона бути в кіно, – відповідає 31-річний режисер Юрій Речинський.
19:43
Три роки український документаліст Сергій Буковський знімав свою матір Ніну Антонову для фільму "Головна роль". У картині 80-річна актриса готується до свого ювілею.
– Режиссеры знают, что самое трудное – снимать животных и детей. Как оказалось, еще и актеров. Они будут стоять до конца в своем образе. Сережа приезжал к ней, она надевала красивую одежду, сбить образ было невозможно. Перед этим она увидела фильм о Ларисе Кадочниковой, которую возили в Париж. Антонова придумала себе, что также хочет. Но Буковский тоже не промах. Юбилей неумолимо приближался, поэтому Сережа заселился с группой у мамы на пять дней, чтобы сломить эту оборону. Он взял ее на измор. Самая длительная съемка – это юбилей. Но ни один кадр в фильм не вошел, – розповідає після показу стрічки режисерка монтажу Світлана Залога, 52 роки. – Сначала Нина Антонова была недовольна. Но когда увидела, как принимают фильм зрители, успокоилась. Сказала: "Наверное, я комическая актриса все-таки".
"Головна роль" отримала "Золотого Дюка" як найкращий європейський документальний фільм, а Ніна Антонова – приз за найкращу акторську роботу національної конкурсної програми.
14:05
– Зараз монтуємо ігровий фільм, який почався з документального проекту. Герой – із міста Берислав Херсонської області. Був директором колгоспу. Коли СРСР розвалився, намагався вигадати якийсь бізнес-проект. Робив дискотеку в селі. Все було гаразд, поки не організував конкурс стриптизу. Люди почали роздягатися, їм це дуже сподобалося, голі ходили по парку всю ніч. Прикрили цю дискотеку. Потім він хотів продавати очерет у Фінляндію. Ми спостерігали за ним, плануючи зробити документальний фільм. Але межа абсурду так піднялася, що вирішили знімати ігровий, – розповідає 35-річний режисер Роман Бондарчук.
Він – член журі конкурсу європейських документальних фільмів. Його стрічка Dixie Land про дитячий оркестр отримала "Золотого Дюка" за найкращу українську повнометражну картину.
Середа, 19 липня
10:30
У стрічці "Реквієм за пані Й." сербського режисера Бояна Вулетича вдова вирішує накласти на себе руки. Аби роздобути потрібні пігулки, мусить обійти кілька офіційних установ. Через бюрократію ризикує запізнитися з планами.
– Такий фільм цілком можна було зняти у нас. У всієї Східної Європи подібні проблеми. Роль держави, як і раніше, тут велика, а її система управління – жахлива. Радянська спадщина ще довго тяжітиме над нами. Багато українських міст живуть, наче у 1960‑х, – біля Театру музкомедії п'є каву арт-критик Юрій Володарський, 52 роки.
– Цього року сильний український конкурс, – продовжує. – Режисери набираються досвіду, можуть порівнювати свої роботи з невдалими попередніми. Грошей стали більше виділяти. Але поки що переважають фільми на патріотичну тематику або звернення до сивої історії. З цього зазвичай виходять бездарні агітки. Приклад, як треба знімати фільми про війну, показав Заза Урушадзе в "Мандарині". У картині про грузинсько-російський конфлікт він – сторонній спостерігач і дає можливість подивитися на нього з різних ракурсів. Біженці – одна з головних тем європейського кіно останніх років. Мистецтво відгукується на це, але не пропонує шляхів вирішення проблеми. За його допомогою їх можна лише актуалізувати. Потім відповіді на питання знаходить суспільство.
18:30
– Кожна людина мусить витискати із себе всі соки, згоріти до попелу. Не важливо, заради чого. Погано, коли перед смертю є ще сили. Бо відчуваєш, що ще щось можеш зробити, а треба помирати, – каже з екрана німецький художник Йозеф Бойс.
Замолоду був льотчиком "Люфтваффе". 1942-го
його літак збили над Кримом. Розповідає, як його врятували кримські татари. Знайшли, вимастили тіло жиром і загорнули у повсть. Згодом робитиме скульптури із сала і повсті.
– Це фільм про примирення. Татари були для нього ворогом, але вони його врятували, – каже німецький режисер Андрес Фаєль, 57 років.
Для документальної стрічки "Бойс" переглянув 40 тис. фотографій, 18 місяців провів у кімнаті з монтажерами.
22:36
10,0 млн грн Держкіно виділило на дебютну картину Марини Степанської "Стрімголов". Її прем'єра відбулася у чеських Карлових Варах.
За сюжетом, музикант Антон повертається додому після тривалого лікування від алкоголізму. Він не знає, що на Донбасі почалася війна. Закохується в киянку Катю. Але йому приходить повістка в армію.
– За останні кілька років усе дуже змінилося. До Майдану в Україні був запит на героя. І зараз їх багато з'явилось. А разом із цим – певний тиск щодо бажаної поведінки чоловіка. Водночас не бачу у своїх друзів бажання такої героїчної поведінки. Але це нормальна людська природа – мати приватне життя, а не робити подвиги. Тому зробила таке протиставлення. Це – фільм про негероїв у героїчний час, – каже режесер Марина Степанська. В український прокат "Стрімголов" вийде 9 листопада.
Четвер, 20 липня
13.21
– Мое поколение по-русски очень плохо говорит. Потому что наш взгляд больше направлен на west, чем на east, – каже литовський актор і режисер 24-річний Мантас Янчіаускас.
Зіграв головну роль у фільмі Шарунаса Бартаса "Іній". Картина про литовських волонтерів, що вирушають в АТО, була в програмі цьогорічних Канн.
– Литва боится, что Путин может прийти и к нам. Я согласился сниматься, потому что хотел поехать в АТО. Стреляли, страшно было в машине. Когда вернулся домой после съемок, стало неинтересно: люди живут, покупают, едят – и что с этого?
Картину знімали 3,5 місяця – в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській області й Києві. Це спільне виробництво Литви, Франції, Польщі та України. Епізодичну роль іноземної журналістки виконала французька акторка Ванесса Параді. Українські військові зіграли в картині самих себе.
– В АТО снимали неделю, – каже продюсер фільму Володимир Філіппов, 49 років. – Удалось передать эмоциональное напряжение, которое там присутствует.
Бюджет фільму – 5 млн євро. Україна виділила 11 млн грн.
"Іній" виходить в український прокат 5 жовтня.
21:09
– Несколько лет не снималась. Не потому, что не предлагали. А потому, что нечего мне сказать, – говорить зі сцени кінотеатру "Родіна" 79-річна російська акторка Лія Ахеджакова. У фільмі "Лагідна" українського режисера Сергія Лозниці зіграла правозахисницю. – И я счастлива, что вдруг понадобилась моему любимому режисеру. Отслеживала все его картины. Это подарок судьбы.
Прем'єра "Лагідної" відбулася в основному конкурсі Каннського кінофестивалю. В оригіналі називається "Кроткая" – за оповіданням російського класика Федора Достоєвського. Головну роль зіграла 39-річна Василина Маковцева. Героїня отримує назад посилку з тюрми. Вирушає дізнатися, що сталося з її ув'язненим чоловіком.
– У нас тюрьма – градообразующее предприятие. Она здесь вместо церкви, – каже їй таксист із георгіївською стрічкою за лобовим склом. Поряд – брелок у вигляді стодоларової купюри.
П'ятниця, 21 липня
14:13
– Це анархічно-феміністичний екологічний трилер з елементами чорного гумору й казки, – розповідає 68-річна польська режисерка Аґнєшка Голланд про свій фільм "Слід звіра".
Зняла його за романом польської письменниці українського походження Ольги Токарчук. Головна героїня літня Яніна Душейко живе в будинку серед гір поблизу польсько-чеського кордону. Пише в поліцію скарги на мисливців-браконьєрів. Ними є всі поважні чоловіки містечка – від власника підпільного казино до ксьондза. Згодом мисливців одного за одним знаходять по-звірячому вбитими. Жодних зачіпок – тільки сліди оленів, жуки чи кістки звірів.
За стрічку "У темряві" про знищення нацистами львівських євреїв Аґнєшку Голланд висували на "Оскар".
– Зробила три фільми про Голокост і написала ще три сценарії, – каже вона. – Провела в цьому матеріалі більше часу, ніж тривала Друга світова. Коли аналізувала історію війни, трагедію Голокосту, то зрозуміла: це все не скінчилося. Це як рак, – його не можна вилікувати до кінця. Тоталітарна, авторитарна, расистська та націоналістична загрози присутні завжди. За останні роки в Європі стався відчутний рецидив.
Голокост був певною вакцинацією від цієї хвороби. І раптом бачимо, що на нове покоління вона вже не діє. Це досі працює в Німеччині, але не в інших місцях. Фільми знімаю, щоб нагадати про цей досвід – чуттєво та емоційно. Коли робила ці картини, мала відчуття: ХХ століття ще не скінчилося. Бачимо це в Україні – Майдан, Крим, війна на Донбасі. Маємо кризу в ЄС. У якийсь дивний авторитарний сон повертається Польща. Теперішня влада продає населенню ідею, що демократичні цінності – більше не сексі. І це працює.
17:23
Найкращою короткометражкою VIII Одеського кінофестивалю назвали "Випуск 97" Павла Острікова.
Фільм розповідає про самотнє життя в провінційному містечку телемайстра Романа. Монотонність його буднів порушує приїзд однокласниці Люди. Ніхто про неї не чув понад 20 років. Роман намагається повернути своє перше кохання.
– 1997 року компанія "Майкрософт" випустила новий "Віндовс", я пішов у перший клас і померла англійська принцеса Діана. Це на випадок, якщо ви запитаєте, чому у стрічці згадано саме 1997-й, – жартує після прем'єри 27-річний режисер Павло Остріков. – Я жив у маленькому місті до 18 років і бачив цих людей середніх літ. Вони не психічнохворі, а самотні.
Субота, 22 липня
17:45
– Ваши впечатления от работы с нашим режиссером Сергеем Лозницей? – запитують Лію Ахеджакову одеські журналісти на червоній доріжці перед Оперним театром.
– Потрясающий режиссер. Даже не знаю, с кем его сравнить. Потому что очень мало режиссеров, которых волнуют смыслы. У него очень зрелое и профессиональное кино, очень красивое.
– И вы тоже очень красивая!
– Да перестаньте!
– Помню вас с детства. И вы сделали так, что я люблю кино до сих пор. Спасибо!
– Ну это спасибо Рязанову. Я под его крылом вошла в кино и под его крылом вышла.
О 17:30 до Одеського театру опери та балету сходяться гості. Тут відбудеться офіційне закриття фестивалю.
– Стыдно за Одессу. Посмотрите на эту безвкусицу! Ладно, ты там какой-то режиссер, но где ты откопал эту силиконовую курицу, я спрашиваю? – 25-річна Альона коментує людей на червоній доріжці. Назвати прізвище відмовляється, бо "вы уедете, а мне здесь жить и рожать детей".
– Мда. Что сказать? Приличие в отпуске. Я больше половины из тех, кто прошелся красной дорожкой, не знаю. Кто эти люди? Кто их сюда позвал? – говорить Ірина Онопрієнко. Приїхала на кілька днів фестивалю з Дніпра. – Возьмем, например, вон ту красотку. Понимаю, как она сюда прошла, да и вы тоже понимаете. Но как насчет всех этих бабушек в простынях?
22:37
Гран-прі фестивалю отримав фільм "Король бельгійців" Петера Бросенса та Джессіки Вудворт. Доки король перебуває з візитом у Стамбулі, у Бельгії – переворот. Регіон Валлонія виходить зі складу держави. Через сонячну бурю герой не може летіти додому напряму. Тому вирушає суходолом через Балкани.
– Достойна картина. Серйозна тема поєднується з легкістю подачі, – каже кінокритик Олександр Гусєв, 37 років. – Іронічно розкриває проблеми сучасної Європи – і кризу, і розділеність, тріщину, яка пройшла через ЄС, загрозу авторитаризму. Також це фільм про те, що будь-якої миті доля кожної людини, її соціальний статус може перевернутися з ніг на голову.
3 
1
Коментарі