На сотню стрічок може бути п'ять шедеврів

Про вітчизняне кіно розповідають гості "Золотої дзиґи" – премії Української кіноакадемії. Цьогоріч її вручили вп'яте. Обрали найкращих кінематографістів у 23 номінаціях

"Золотою дзиґою" нагороджують у київському конгресно-виставковому центрі "Парковий". У масках лише офіціанти. Гості у вечірніх сукнях і костюмах цілуються й обіймаються під пальмами на літній терасі з панорамою міста. Тут встановили сцену та червону доріжку. Торік церемонія була онлайн.

На фуршетному столі – келихи з просеко та коньяком. Частують канапками з хамоном, сирами, на тарілках – фрукти, карпачо. Кульки, схожі на чорнослив, виявляються вершковим мусом з морепродуктами в желе з чорнилом каракатиці.

 

– Не забудьте написати, що мені 50 років, – каже письменник і сценарист Андрій Кокотюха.

– Видаєтеся молодшим.

– У часи ейджизму це виручає. Всі думають, що мені 30.

– За кого вболіваєте сьогодні?

– За українське кіно загалом. За прокат, за збільшення кількості екранів. Тільки це має значення. Під час локдауну закрилися кінотеатри. Онлайн – це не винахід коронакризи. На піратських ресурсах дивилися постійно. Почали з'являтися платні платформи. Але покриття інтернету в Україні – 60 відсотків. І про існування онлайн-платформ знають не всі, навіть у мегаполісах.

Кіно створене, щоб його дивитися в кінотеатрах. Це певний ритуал і емоції. Ну, дивіться виставу, займайтеся сексом, бухайте онлайн. Ковід тільки зміцнив мою думку про неефективність такого способу.

Українське кіно треба вакцинувати від некомпетентних глядачів, критиків у фейсбуку, влади. І тих, хто не знає, в чому важливість культури. Мовою кіно можна розказати широкій аудиторії значно більше, ніж у випусках новин.

П'ять років тому на "Золоту дзиґу" висували п'ять-шість робіт, а сьогодні є вибір. Ми пройшли довгий шлях. Україномовних фільмів створили стільки, як не було знято за всі часи існування кіностудії Довженка та Одеської.

– У мене конфлікт інтересів майже з кожним фільмом, – каже в черзі до червоної доріжки кіноакадемік та керівник "Артхаус трафік" Денис Іванов, 42 роки. Його компанія займалася прокатом основних фіналістів "Дзиґи". – Фаворити премії "Атлантида" й "Погані дороги" брали участь у фестивалях у Венеції, отримали призи. Вони про війну, але це не означає, що їх взяли через тему. Були авторський стиль, сценарій.

Під час пандемії ми не припиняли працювати. Зняли "Носорога" Олега Сенцова. Чекаємо, коли кінотеатри включаться на повну. Скоро вийдуть кілька українських фільмів, на які розраховуємо. "Віктор Робот" – п'ятий повнометражний мультик за історію української незалежної анімації. І драма Романа Балаяна "Ми є, ми поруч". Обидва сильні.

Оплесками замість хвилини мовчання режисерка 46‑річна Наталка Ворожбит запропонувала вшанувати акторку Оксану Вороніну. Нагороду за найкращу роль другого плану тій присудили посмертно. Торік у липні померла після тривалої хвороби у 53 роки. У "Поганих дорогах" зіграла господиню, чию курку збили й запропонували компенсацію. Пара господарів-злидарів "виставила рахунок", додавши вартість усіх яєць, які курка могла знести за решту життя.

Наталка Ворожбит на сцені з'являється багато разів. Її відзначили як "Відкриття року" та як авторку найкращого сценарію. А фільм "Погані дороги" здобув нагороди за найкращу головну чоловічу роль і роль другого плану.

– Хай живе кіно українською мовою! – на сцені нагороджують команду найкращого серіалу року "Спіймати Кайдаша". Сценарій до нього також написала Ворожбит.

– Я із Корсуня, а дія відбувається в Богуславі. У цьому колориті виріс, – розповідає в холі 31‑річний Тарас Цимбалюк, зіграв роль Карпа.

– І мені просто, бо я дівка з Вінниці, – додає "Кайдашиха" акторка Ірина Мак, 50 років. – Пані Іру всі боялися, продовжує Цимбалюк. – Коли приїхала на знімальний майданчик, то наче вчителька зайшла в перший клас. Не знали, як вітатися, добрий день чи що.

– Правильно, тому що я мати сімейства.

– У пані Іри страшна аура й великий професіоналізм, – додає режисер Олександр Тіменко. – Ставив завдання не спаплюжити одного з улюблених українських творів. І створити продукт, який із задоволенням дивилися б більшість співвітчизників. Зняв півтора десятка серіалів. Українською мовою це був другий чи третій.

– Сильна українська жінка – яка вона має бути? – запитую в "Мотрі" – секс-символу Кайдашів.

– Раджу довіряти собі і своїм відчуттям, – каже акторка Антоніна Хижняк, 30 років. – Багатьох дівчат виховували у стилі "Закрий рота, мати знає краще". І ми звикли покладатися на когось, а не на себе. І потім усе життя за це розплачуватися. Українські жінки чекають на якогось принца. Вважають, що найголовніше – вийти заміж. А насправді – залишатися людиною, реалізовуватися, вкладатися в сім'ю, вибирати стосунки, в яких хочеш бути.

 

Гучна музика на терасі заважає спілкуватися. Гості фотографуються на червоній доріжці, інші передивляються у смартфонах соцмережі – вся стрічка у фото з церемонії. За столиками – спеціальні попільнички для вейпів.

– Там камеры уже ушли? Нема сил, не можна пить, – перемовляються зіркові гості у вбиральні. Біля умивальника хтось лишає розірваний чорний конверт. Всередині – золотий аркуш з плямою від помади й написом: Найкращий фільм – "Атлантида".

– Українським стрічкам не вистачає інвестицій, все інше є, – говорить лідер гурту "Танок на майдані Конго" Олег "Фагот" Михайлюта, 47 років. Їхній кліп "Історія України за 5 хвилин" назвали найкращою анімаційною короткометражкою.

– Талановитих людей багато – актори, технарі, оператори. Хіба що з режисерами є питання. Треба давати можливість працювати – і ви­йдемо у світовий топ. Підтримка – це питання і держави, і бізнесу. Думають переважно про сьогодні. А інвестиції в кіно – це гра в довгу. Кожна стрічка не може бути прибуткова. Але це внесок у себе, в українську культуру. Широку ауди­торію не цікавить фестивальне кіно. Але треба пам'ятати, що 20 відсотків пасіонаріїв рухають за собою решту. Масмаркет – це одне, а напрям розвитку – інше.

– Голосував за "Атлантиду". Рідкісний випадок, коли український фільм зображує не минуле або теперішнє, а майбутнє, – каже кінознавець Володимир Войтенко, 61 рік. – Режисер Валентин Васянович намагається відповісти на запитання, що буде, коли війна закінчиться. Думаю, буде ще важче, але спроба спрогнозувати й відчути варта уваги.

Кіно – найвитратніше з мистецтв. Йому потрібна державна підтримка. Сучасне українське почалось у 2010‑х. Хочеться більшого, але це процес. На сотню стрічок може бути п'ять шедеврів. Мене часто питають: а коли ж будемо, як Голлівуд? По­вторюю: ніколи. Українці дивляться своє. Тому й Зеленського обрали президентом.

Лідери прокату – "Я, ти, він, вона" та "Скажене весілля". Масовий кінематограф – низького рівня. Знайомий ставив сітку мовлення на телебаченні. Результати показові – що гірше кіно, то вищий має рейтинг. Питання в тому, щоб виростити щось іще на цьому ґрунті.

15 номінацій мав фільм "Погані дороги" Наталки Ворожбит. "Атлантида" Валентина Васяновича – 11, "Толока" Михайла Іллєнка – дев'ять, "Земля блакитна, ніби апельсин" Ірини Цілик і "Черкаси" Тимура Ященка – по чотири

81 фільм змагався за "Золоту Дзиґу": 21 повнометражна ігрова картина, 21 короткометражна ігрова, 22 документальні стрічки, одна повнометражна анімаційна, шість короткометражних анімаційних і 10 серіалів

Потрібні були очі, які бачили смерть

Шість нагород отримала драма "Атлантида". Відзначили як найкращий фільм, за монтаж, режисерську й операторську роботу, художника-постановника та візуальні ефекти.

2025-го, після перемоги України у війні з Росією на Донбасі, екологічна катастрофа. Військовий Сергій повертається в рідні місця. Приєднується до волонтерів "Чорного тюльпана". Розшукують тіла загиблих, за сюжетом.

– Вдома одна статуетка, а тепер ще чотири додалися, – каже режисер Валентин ­Васянович, 49 років. Він також сценарист, співпродюсер, оператор і монтажер фільму.

– Поєдную творчі ролі. Так можу контролювати всі етапи створення і ні з ким не ділитися задоволенням. Робота над стрічкою – це безкінечний пошук.

Реальність така цікава і драматична, що не потрібно нічого вигадувати. А переносити на екран у сконцентрованій формі. Нагадувати про війну. Бо кіно – інструмент, який трохи змінює світ і пропонує задуматися над рішеннями.

На фільм ходили люди, які мають досвід бойових дій. Підтвердили, що посттравматичний синдром має перебіг саме в такому темпі, як у нашій картині. Не різкі зміни, а повільна атмосфера, котра тебе затягує, пригнічує, а потім вибухаєш. До зйомок залучив ветеранів і волонтерів. Мені потрібні були очі, які бачили смерть.

Завершую роботу над стрічкою "Відблиск". Теж про героя, травмованого війною. Роман Луцький грає лікаря-добровольця, який намагається пристосуватися до мирного життя після полону. Світова прем'єра відбудеться восени на міжнародному кінофестивалі.

×