Адас ЯКУБАУСКАС – письменник, голова спілки громади татар Литви, громадський радник прем'єр-міністра з питань національних меншин. З 2003 року є представником Меджлісу кримських татар у Литві. Багато його есеїв і віршів присвячено своєму народу і Криму. Він розповідає про досвід кримських татар у Литві
У вас є вірші та есе про Крим і кримських татар. Чи цікава ця тема широкому колу читачів у Литві? Які відгуки отримуєте від місцевих жителів?
– Перша книжка "Початок шляху" побачила світ 1992-го. Тоді в моїй пам'яті були свіжі спогади від відвідин Криму в 1990–1991 роках, повернення кримських татар на свою історичну батьківщину, невлаштованість їхнього побуту, занедбаність Радянським Союзом усього, що пов'язано з пам'яттю про татар та їхньою культурою. Особливо вразила недоглянутість Бахчисарайського палацу, могил кримських ханів. Про це й написав.
У Литві знали про депортацію кримськотатарського народу ще в радянські часи, але широко про це не говорили. Литовці самі зазнали кількох депортацій, починаючи з 14 червня 1941 року, тому доля кримських татар для них близька і зрозуміла. У литовців та їхніх сусідів поляків – особливе ставлення до кримських татар і татар взагалі. Тут їх завжди сприймали як захисників Вітчизни, вірних воїнів, які свого часу допомагали відстоювати незалежність обох держав. Образ татар у Литві і Польщі – лише позитивний, протилежний тому, який створювала російська, а потім і радянська історіографія, де образ татар оббреханий ще з часів історії Миколи Карамзіна. Не випадково саме у Вільнюсі, у парламенті Литви торік і цьогоріч пройшли міжнародні конференції з кримськотатарської проблеми і прав людини в окупованому Росією Криму.
Неодноразово в інтерв'ю ви наголошували на тому, що кримські татари живуть у Литві майже 600 років, і за цей час зробили багато для розвитку й процвітання країни. Як протягом такого довгого часу їм вдається зберегти власну ідентичність і не асимілюватися з місцевим населенням?
– У нинішньому році святкуємо 620-ту річницю поселення татар у Великому Князівстві Литовському. Є багато версій міграції наших предків сюди. Але не торкатимуся цієї теми. А перші татари з'явилися тут у 1319–1320 роках і допомагали князю Ґедиміну в боротьбі з хрестоносцями. Про це пише польський історик Мацей Стрийковський. На жаль, про цих воїнів-переселенців ми нічого не знаємо.
Наша історія в Литві дуже давня і багата. Мало народів мають такі старі діаспори. Перші татари, що осіли на землях Великого Князівства Литовського – це служиві люди, воїни. Вони охороняли кордони держави: служили у власних хоругвах, потім – у полках Передньої варти. Висловлюючись сучасною мовою, були першими литовськими прикордонниками. При вторгненні ворога першими приймали бій. Зі збереженням ідентичності тоді проблем не було. Литовські татари жили в середовищі, де майже не було змішаних шлюбів. Вони траплялись у татарських вельмож – князів, уланів і мурз. Але народ у цілому дотримувався шлюбів усередині татарської громади. Вона унікальна тим, що ще 400 років тому втратила рідну мову й перейшла на місцеві – старобілоруську і старопольську. У нас збереглася писемність на цих мовах, але тільки арабською в'яззю.
Завдяки своєму привілейованому статусу, татари Великого Князівства Литовського увійшли до групи населення, на основі якого формувався шляхетський стан.
Від асиміляції нас врятувала релігія – іслам. Відносно невеликій громаді вона не дала розчинитися в католицькому оточенні. Зараз ситуація зовсім інша. У XXI столітті всі культури й народи змішуються, світ у результаті глобалізації стає "великим селом". Литва – член Європейського Союзу, у нас відкриті кордони, велика міграція. Татари, як і литовці, виїжджають із країни, створюють змішані шлюби. Але ми намагаємося протидіяти асиміляції. Повертаються шлюби всередині громади, чимало молодих шанують традиції предків. Це вселяє надію на подальшу життєздатність громади.
Чим адаптація кримських татар відрізняється від адаптації представників інших національних меншин?
– Кримські татари – дуже працьовитий народ. Пригадую, 2004 року в Криму познайомився з татарином – кандидатом фізичних наук, який зайнявся вирощуванням зелені в теплицях – щоб прогодувати сім'ю. Цей випадок був досить типовий. Після повернення на півострів кримських татар зазвичай не брали на роботу за фахом, тому багато хто відклав убік дипломи про вищу освіту й зайнявся фізичною працею. У Литві татари теж славляться працьовитістю. Адаптація має бути природною і здоровою, інакше може перерости в асиміляцію.
Як відбувається культурологічний обмін між кримськими татарами і литовцями? У чому його цінність?
– Він триває вже кілька століть. Один в одного черпаємо найцінніше. Наприклад, у литовській мові утвердилися деякі кримськотатарські слова, які корінним населенням сприймаються як свої. У приготуванні їжі ми перейняли цепеліни і картопляну бабку – щоправда, без свинини. Литовці у нас запозичили пиріг шімталапіс, який останнім часом став візитною карткою країни в світі, а також татарські пельмені – "чаклуни". Ми вільно говоримо мовою держави, в якій живемо, знаємо духовну і матеріальну культуру литовського народу, його пісні, танці, казки, легенди, перекази. Це допомагає нам розуміти литовців. Вони ж – часті гості в наших мечетях, у музеї татарського народного побуту в Субартонісі Варенського району. Традиція взаємної поваги, мирного співіснування продовжується.
Позаторік активно обговорювали можливість масової еміграції кримських татар із півострова до Литви. Як оцінюєте цю ситуацію і чи є зараз у Литві кримські татари з України?
– Такі спроби 2014 і 2015 року були, але не масові, поодинокі. Я ратував, щоб кримські татари не покидали півострів, куди так важко повернулися. Пам'ятаю всі етапи того шляху 1989 року і на початку 1990-х: із проживанням у землянках без світла і води, без елементарних зручностей, самозахоплення землі – до абияк влаштованого побуту до окупації. На зустрічах завжди кажу: залишайтесь у Криму, адже ваше повернення було дуже тяжким. Ви або ваші близькі пережили депортацію 18 травня 1944 року. Зараз таке не повториться. Так, окупанти вас хочуть виштовхнути з рідної землі повторно, намагаються з усіх сил, щоб ви покинули півострів. Але ви повинні показати їм свою згуртованість, бути терплячими, твердими, єдиним народом. Інакше мине час – і ваші нащадки в інших країнах житимуть у діаспорах і буде втрачено зв'язок із рідною землею, з Кримом. Окупація не триватиме вічно.
Останнім часом у світі гостро стоїть питання про емігрантів, які сповідують іслам. Що треба робити, аби кримських татар не асоціювали з радикальним ісламом і при цьому вони могли зберігати власні традиції, релігію та історію? Як побудувати продуктивний діалог?
– Литва, напевно, єдине місце у світі, де понад 600 років мирно співіснують християни й мусульмани. Мабуть, такий досвід варто експортувати в Європу і решту світу. Для того, щоб було так, потрібно небагато. Насамперед – повага до країни, яка тебе приймає. Необхідно шанувати її закони, культуру, уклад життя. Тоді й місцеві жителі поважатимуть тебе. Слава Богу, в Литві татар ніхто не плутає з радикалами. 95 відсотків коментаторів у інтернеті пишуть приблизно так: татари – наша гордість, частина нашої історії, татари – борці за литовську державність, респект їм!
3 
1
Коментарі