Депардьє багато іронізує над своєю зайвою вагою

187 світових прем'єр відбулося на 66-му Берлінському кінофестивалі. На ньому побували кінокритик Андрій Халпахчі та режисер Наріман Алієв

Андрій ХАЛПАХЧІ, 65 років

"Пожежа на морі", режисер Джанфранко Розі (Італія, Франція)

– "Пожежа на морі" розповідає про середземноморський острів Лампедуза, який став мостом між благополучною Європою й тисячами біженців з Африки й Близького Сходу. Режисер протягом року досліджував зміни в житті місцевих після прибуття нових і нових хвиль мігрантів. Його гідом по острову стає 12-річний сицилієць Самуеле Пучілло.

Картина зроблена дуже професійно. В ній немає сльозогінних речей. Але й не видатна. Не робить відкриттів – ні в темі біженців, ні в кіномові.

Фестиваль, як завжди, заполітизований. Цьогоріч проходив під гаслом проблеми біженців. Кожен вечірній показ починався з нагадування ведучих, що на виході із залу стоять скриньки для збору коштів. Тому не важко було вгадати, кому дадуть "Золотого ведмедя" – головний приз Берлінського кінофестивалю.

"Сент-Амур", режисери Бенуа Делепін, Гюстав Керверн (Франція, Бельгія)

– Ця позаконкурсна картина здалася ­найцікавішою. В головній ролі знявся Жерар Депардьє. Автори комедії знайшли баланс між сатирою над обивателем і дуже добрим ставленням до нього. Фільм у ­спокійному ритмі розповідає про фермера, який із сином вирушає у винний тур регіонами Франції. В картині – кілька шарів. ­Пошук зв'язків між батьком і сином. ­Ставлення молоді до тих, хто працює в сільському господарстві. Багато самоіронії Депардьє щодо своєї зайвої ваги. Різні ­характери, які герой зустрічає дорогою, дають зріз сучасного французького суспільства.

"Сполучені штати любові", режисер ­Томаш Василевський (Польща, Швеція)

– Це третя повнометражна картина 35-річного поляка, який колись дебютував у Києві на фестивалі "Молодість". Фільм розповідає про чотирьох жінок, які живуть у Польщі часів зміни епох – на початку 1990-х. Перехід від тоталітарного суспільства до вільного в кожній із них відгукується пошуком сексуальної свободи. Перша не байдужа до священика. Друга намагається налагодити стосунки з коханцем, в якого померла дружина. У третьої – любов до сусідки. Тонкий фільм.

Становлення нової Польщі в 1990-х досі хвилює її суспільство. Дуже багато хто так і не зміг підлаштуватися під обставини, в яких опинилися з падінням комунізму. Олег Сенцов мріяв зняти стрічку про Україну 1990-х, але не встиг. Молодих кінематографістів колишнього соцтабору хвилює цей період історії. Його переосмислення допоможе зрозуміти нас теперішніх.

 

Наріман АЛІЄВ, 23 роки

Наша спадщина, режисер Джонатан Вінел (Франція)

– Хлопець, поки нікого не було вдома, запросив до себе дівчину. Вона з'ясовує, що його батько – відомий порнорежисер П'єр Вудман. Картина – це наче віртуальний діалог сина з батьком. Кадри з побачення молодих людей чергуються з фрагментами фільмів Вудмана. В якийсь момент така кількість порнографії на екрані здається абсурдною. Але згодом її сприйняття міняється. ­Починаєш замислюватися над темою насилля над жінкою. І не тільки. До чого призводить загальнодоступна порнографія і що за цим стоїть? Що таке кохання і влада сьогодні?

"Тіло – це окреме місце", режисер Іда Ліндґрен (Швеція)

– Це історія про дівчину, яка страждає на анорексію. У рідину падають інгредієнти, що не розчиняються. На тлі цього відео йде закад­ровий текст про прогрес хвороби в шлунку і як з нею змагалася дівчина. Спочатку не розумієш, на що дивишся. Чуєш тільки голос психіатра, дієтолога, які дають поради. Згодом, коли деталі складаються в одну картинку, розумієш: це було тонке рішення – ілюструвати таким чином історію про важку недугу.

"Алойз", режисер Тобіас Ноелль (Швейцарія, Франція, Німеччина)

– Головний герой – приватний детектив – не розлучається з відеокамерою, за допомогою якої підглядає за людьми. Він уже давно не отримує замовлень. Шпигує лише для себе.

Якось він засинає в тролейбусі, і його записи викрадають. Детектива починає шантажувати незнайома дівчина. Триває довге віртуальне спілкування. Врешті він і вона закохуються на відстані.

Часом розповідь здається затягнутою. Але загалом авторам стрічки вдається передати на екрані відвертість, щирість, любов. Глядач бачить: герої – закохані, хоч і перебувають весь час на значній відстані.

×