Три вечори поспіль на Гогольfest показували "Антігону" за Софоклом і Брехтом у постановці французької режисерки Люсі Берелович. VIII міжнародний фестиваль сучасного мистецтва тривав у Києві з 17 по 27 вересня
Два брати схопили один одного за шию і намагаються повалити. Одному це вдається. Сідає на суперника й душить. Той завмирає. Переможець, Етеокл, важко підводиться і підходить до відра на авансцені. Нахилившись, опускає туди руки і вмивається червоною рідиною. Вимазавши обличчя у "крові", виливає залишки на тіло вбитого брата, Полініка. Світло гасне.
– Задум вистави з'явився під час мого першого приїзду до Києва навесні 2014-го. Познайомилася з акторами театру "Дах", відчула їхню неймовірну енергію, – розповідає французька режисерка 37-річна Люсі Берелович.
Протягом семи років актори "Даху" на чолі з Владиславом Троїцьким кілька разів зверталися до софоклового "Царя Едіпа". І хоча цього разу п'єсу поставила француженка, спектакль сприймається як продовження експериментів "Даху" з античним матеріалом. Тим більше, його зробили у властивій цьому театру манері.
Люсі Берелович поєднала класичну трагедію Софокла з версією Бертольда Брехта. Більшу частину важкого віршованого тексту актори адаптували для сучасного глядача. Події "Антігони" продовжують сюжетну лінію "Царя Едіпа". Головна героїня є Едіповою донькою. Згідно з міфом, її брати вбивають один одного у двобої, змагаючись за трон Фів під час громадянської війни.
Царем стає їхній родич Креонт. Наказує поховати з пошаною одного з братів – Етеокла. Каже, що той загинув, захищаючи батьківщину. Тіло другого брата – Полініка – "не вільно ні ховати, ні оплакувать, лише без похорону, на поживу псам і хижим птахам на поталу кинути". За версією переможця, Полінік воював проти свого народу і держави. Наказ Креонта поширюється на всіх громадян, включно з родичами загиблих. Зараз ми сказали б, що нова влада закріплює законом свою оцінку історичних подій як єдину можливу. Канонізує список національних героїв і зрадників народу. З погляду влади, однакове для всіх бачення власної історії зменшує ризик конфліктів. Також це допомагає їй узаконитися в очах громадян. Щойно отримавши царський титул завдяки військовій перемозі, Креонт почувається невпевнено. Виголошує промову перед народом, обіцяє справедливе царювання. Як доказ власного патріотизму, зачитує наказ про показово різне ставлення до загиблих братів: "Лиш той, хто місту вірний буде й відданий, живий чи мертвий, в нас пошану матиме".
Антігона свідомо йде на порушення царського наказу. Влаштовує символічне поховання Полініка: посипає його тіло порохом. Їй дорогі обидва брати, і оплакує їх вона однаково. Керується не лише сестринськими почуттями. Коли вчинок розкривають, Антігона публічно звинувачує Креонта в порушенні божественного закону.
У виконанні Руслани Хазіпової Антігона нагадує героїню добротного американського трилера. За наказом царя бунтівницю мають живою замурувати у скелі. Відверта умовність на сцені змішується з імітацією реальності. Шлакоблоки в дальньому куті сцени стають входом до печери, що нагадує скоріш фундамент будівлі. Поруч через будівельний блок перекинули ланцюг із бетонною плитою. Коли актор тягне за ланцюг, плита піднімається. Перед стратою актрису Руслану Хазіпову роздягають догола на авансцені та поливають водою. Ймовірно, це символізує ритуальне омивання мерця. Яскраве світло прожекторів підкреслює красу жіночого тіла. Після омивання на Антігону одягають довгу білу сорочку-саван.
Креонт на наших очах перетворюється на тирана. Він не лише розправляється з Антігоною, а притлумлює в собі родинні почуття. Засліплений владою, доводить до самогубства сина, який намагався переконати батька, що той став на згубний шлях.
Нав'язана всім "єдино вірна" оцінка історії переконує Креонта, що лише він правильно розуміє державні інтереси. А згодом веде його до ототожнення себе з державою. Режисер використовує специфічний прийом, аби підкреслити прірву між тираном та іншими. Креонт у постановці говорить російською, решта персонажів – українською. На цю ідею француженку наштовхнули спостереження, як обидві мови співіснують в українському суспільстві.
Для античної людини божественну істину у творі може виразити сліпий старець-віщун Тіресій. Однак сучасному глядачу не достатньо самого вміння "спілкуватися з богами", і режисер використовує ще один дотепний прийом. У виставі Тіресія грає французький актор Тібо Лакруа. Більшість свого тексту промовляє французькою. І лише ключові фрази – українською.
– Це виглядає доречним: персонаж, який має абсолютно інше бачення того, що відбувається. Який існує ніби в іншому вимірі, потрапляє з іншої країни, – пояснює режисерка.
Діалог Тібо з Романом Ясіновським, який грає Креонта, – алегорія неможливості знайти спільну мову між можновладцями і тими, хто прагне до них достукатися. Тиран підозрює старця-віщуна у корисливих мотивах, але не спроможний поставити під сумнів власну правоту.
– У цій виставі для мене має значення і війна на Донбасі, і події на Майдані, – каже режисерка. – Так само, як і процеси у Греції або в арабських країнах. Всі ті ситуації, коли хтось насмілюється сказати: "Ні". Такого не відбувається у Франції, – додає Люсі Берелович.
Постать Антігони вабить її передусім своєю здатністю зробити виклик системі й піти до кінця. Для нас же першочергове значення мають інші смисли трагедії. В сучасній Україні цей твір стає попередженням про небезпеку. Її несе монополія на історичні оцінки та складання списків "правильних" і "неправильних" героїв минулого.
У США, Іспанії та інших країнах, що пережили громадянські війни, є досвід історичного примирення різних пам'ятей. Зараз маємо загиблих громадян України, що воювали проти російської агресії, і чимало співгромадян, які загинули, підтримавши її. У майбутньому наше суспільство стикнеться з необхідністю примирити пам'яті нащадків. Щоб людина не почувалася ущербною через те, що її батько чи дід загинув, воюючи "не на тому боці". Це завдання є складним і не має нічого спільного з виправданням тих, хто зараз воює на боці агресора. Вони є злочинцями і зрадниками. Проте, Софокл і його героїня дають нам приклад ставлення до померлих. На Креонтове: "Цей захищав вітчизну, той – ганьбив її", Антігона відповідає: "Обох закон Аїда робить рівними".
3 
1
Коментарі