Про очікування від конкурсної програми Каннського кінофестивалю розповідає кінокритик Андрій Алферов, 38 років
Французьке кіно: "Діпан" режисера Жака Одіяра, "Мій король" Майвенн Ле Беско, "Проста людина" Стефана Брізе, "Маргарита і Жульєн" Валері Донзеллі
Французи знімають багато, але не все варте уваги. Як правило, у їхніх фільмах забагато діалогів. Герої розмовляють, а не діють. Але Жак Одіяр – один із тих, хто шукає нову кіномову, щось відкриває. Навіть коли його герой мовчить, глядач може зрозуміти, що відбувається у нього всередині. Одіяр як режисер увесь час змінюється.
Ця стрічка розповідає про емігранта зі Шрі-Ланки, який влаштовується охоронцем до багатоповерхівки в передмісті Парижа. Він – колишній боєць армії "Тигрів визволення Таміл-Ілама". Вимушений захищати своїх рідних від місцевих злочинців. Режисер запросив непрофесійних і маловідомих акторів, щоб позбутися шлейфу їх колишніх образів. Тема емігрантів – дуже болюча для Франції.
Майвенн Ле Беско – у минулому фотомодель, колишня дружина Люка Бессона, актриса. Я шанувальник її фільму "Паліція", за який отримала приз Каннського журі 2011-го. Режисер показала інший бік спеціального поліцейського департаменту, що наглядає за правами дітей. Використала цікавий прийом – вуайєризм. Із нього вийшов кінематограф – бажання підглядати за чужим життям. Ле Беско – дуже талановита, але часто після вдалого дебюту щось може скластися не так.
Італійське: "Моя мати" Нанні Моретті, "Юність" Паоло Соррентіно
Сучасне італійське кіно перебуває в занепаді. Але з іменами цих двох режисерів пов'язують можливі прориви. "Велика краса" Соррентіно була відзначена "Оскаром". Цього разу він зробив фільм англійською – про старого диригента, який не хоче виступати перед королівською родиною.
Італійці за рівнем корупції й бюрократизму схожі на нас. Чому їхні режисери по війні вийшли на вулиці з камерами? Бо студії були повністю зруйновані. Роберто Росселліні знімав "Рим, відкрите місто" на напівзасвічену плівку, яку знайшов на смітнику. Її залишили нацисти, коли тікали. З цього й походить неореалізм – кіно, в якому реальність наче сама вривається в камеру. Але майстри, на яких рівнявся увесь світ, давно пішли. Тепер в Італії криза. Як у нас не народжуються нові Довженки, так і вони чекають свого Вісконті.
Американське: "Керол" Тодда Хейнса, "Найманка" Дені Вільнева, "Море Дерев" Ґаса Ван Сента
Американці добре вміють робити кіно для великої аудиторії, але водночас і авторське. "Море дерев" – історія про американця, який приїздить до Японії, аби покінчити життя самогубством. Вирішує це зробити в лісі під Токіо. Там зустрічає такого самого потенційного самогубцю-японця.
Ван Сент досяг такого рівня, що вже не важливо про що знімає – хоч про котів у підвалі. Чекаєш побачити кількашаровий фільм, із глибокими висловлюваннями. Як правило, класик не розчаровує.
Азійське: "Вбивця" Хоу Сяосяня, Тайвань, "Наша маленька сестра" Хірокадзу Корееди, Японія, "Гори можуть ходити" Цзя Чжанке, Китай
Кіно з Далекого Сходу вистрелило ще на початку 1990-х. Тепер жоден великий фестиваль не обходиться без нього. Китайці вийшли на дуже міцний рівень, мають хороше авторське кіно. Мій друг каже, що не бачить себе в азійських фільмах – через зовсім іншу культуру. Тому йому нецікаво дивитися їх. Раджу другові подумки інтегруватися в ту реальність. Через інший культурний код краще починаєш розуміти себе.
Міжнародні проекти: "Казка казок" Маттео Гарроне – Італія, Франція, Велика Британія, "Лобстер" Йоргоса Лантімоса – Греція, Велика Британія, Ірландія
Англомовні стрічки режисерів, які яскраво заявили про себе в авторському кіно на батьківщині. Тепер вони потрапили на інший культурний ґрунт. Через такий перехід режисери часто втрачають себе. У Голлівуді виживають лише ті, хто вміє по-партизанськи запихати у фільм авторські посилання. І не порушувати при цьому жанрових правил "фабрики мрій".
Британські продюсери – не голлівудські. Однак ризик все одно чималий. Грек Йоргос Латімос зробив круті фільми "Альпи", "Ікло", мав нагороди в Каннах. Тепер йому дали зняти фантастичну комедію про холостяків, яких примушують за 45 годин знайти собі пару. Якщо не вдасться, чоловіків перетворять на диких звірів. Із цієї історії може вийти як твір мистецтва, так і якась дурня. Дуже багато залежить від продюсера.
2 
1
Коментарі