На Фестивалі здорової їжі Best Food Fest&Health украінські письменники брати Віталій та Дмитро Капранови готували кашу з сокири. Ставлять казанок з водою на плиту. Кладуть туди сокиру.
"Не годиться письменникам готувати якусь банальність, - каже 45-річний Дмитро Капранов. - Обрали міфічну страву - кашу з сокири. Жодного разу не виходило однакової, хоча сокира одна й та сама. Не плутайте з російським "супом із топора". Він готується зовсім не так. А от варена сокира, або каша із сокири - страва суто українська. Ми її обсмажили до напівготовності. Уже шкварчить."
Один з братів виймає сокиру з казанка і відкладає вбік.
"Потім покладемо в готову кашу. Ніколи не готуйте зарання, лише разом з гостями. Процес приготування страв вже є розвагою, якої ваші гості не забудуть. Перше правило - в каші має бути сокира. Друге - щоб не потонула ложка. Ми варимо на основі кукурудзяної крупи, але можна на будь-якій. Головне - визначитися, чи це десерт, чи основна страва. Від цього залежать складники. Більше правил не існує. На кухні, як в літературі - якщо ви не здатні на творчість, вам там нема що робити."
Розпускають у казані вершкове масло. Сиплють туди з пакетиків курагу, фініки і родзинки.
"Кашу маслом не зіпсуєш. Коли що класти, ви й самі знаєте. Що довго вариться - кладіть раніше, що швидко - пізніше. Сухофрукти можна класти будь-які, хоч сушений кавун. Краще ті, які виросли в Україні."
Фрукти починають шипіти.
"Поки говорили - мало не пригоріло. Розмова - один з необхідних атрибутів хорошої каші з сокири. Кашу треба хвалить ще до того, як вона зварилася. Наша сусідка брала каструлю з шафи і вже казала "Який буде борщ! Боже, який буде борщ!".
Переставляє кашу на менший вогонь. Подрібнює ножем на дошці мигдаль, несолоний арахіс, волоські горіхи. Дві хвилини намагається зменшити вогонь.
"У нас удома просто вогнище - ми дровами палимо. А тут не розбереш. Якщо маєте горіхи - ріжете і додаєте туди. У нас є кедрові. Вони дають дуже багато жиру. Горіхи можна кидати всі, що є в хаті."
Заливає водою до половини. Накриває кришкою і доводить до кипіння.
"Якщо ви кинете крупу в некиплячу або холодну воду, то вся начинка, яку ви зробили для каші, залишиться на дні. Для господарів воно добре, бо все залишається їм. Справжній кухар кидає кашу в дуже сильно киплячу воду. Тоді вона сама себе мішає. Потоки підіймаються і просотують всю кашу всіма смаками сухофруктів, які ви туди накидали. Господарю дістанеться найсмачніше - низ, і гості не будуть ображені."
Всипають кукурудзяну крупу. Перехрещують її ложкою і накривають кришкою.
"Пінку знімати не треба, це ж не м'ясо. Жодної грамульки жиру. Ми самі з півдня, замість хліба їли мамалигу. Мама вчила її міряти не грамами, не літрами, а банками і жменьками. На літрову банку води іде три жмені крупи. Кукурудзяну крупу або взагалі не мішають, або мішають весь час. Поки прочитаєте "Отче наш" сім разів - звариться. "Отче наш" - це приблизно хвилина. Після п'яти з половиною разів переставте на менший вогонь."
Кладе зверху сокиру, щоб не зіскочила кришка.
"Поки чекаємо, коли все приготується, настає час для інтелігентних розмов про здорове харчування. Під час них чоловіки вживають горілку і сало з часником, а жінки - лікери і цукерки. Розмови особливо добре йдуть на ніч після 6-ї у хорошій компанії. Сокиру треба їсти теплою. Холодна несмачна. Солі ми не кидаємо, бо це нездоровий продукт. Здорова лише в салі і солоних огірках. В старі часи не було холодильників і все посипали сіллю, щоб зберегти. В такий спосіб українці зіпсували собі смак."
2 
1
Коментарі
8