Хлопчик в українській вишиванці буде пісяти на Брюссель. Без будь-якого політичного підтексту. Це така культурно-мистецька акція, яку ініціює Європейська асоціація українців до Дня незалежності. На символ Брюсселя — пісяючого хлопчика — одягнуть нашу вишиванку.
Міністерство культури й туризму підтримало цю ідею. На папері. Це, здається, все, на що спромоглися у культурному відомстві. Там зізнаються: грошима допомогти не зможуть, бо цей захід не внесено до річного плану. Отже, у День української незалежності той хлопчик у вишиванці справлятиме природну потребу? на Європу. Таким чином ми намагатимемося "підвищити позитивний імідж країни у світі та відзначити культурний прорив України до Європейського Союзу", йдеться в офіційному листі-відповіді Мінкульту.
Але ця акція за масштабами — мізерна в порівнянні з поставками "дешевого одягу з Європи, які йдуть до нас. У вбранні від секонд хенд ходить уся Україна. Як-то кажуть, і дешево, і сердито. В купах одягу можна знайти відомі європейські бренди, навіть ексклюзивні зразки. І всього "за три гривні, пара — п"ять". У купах риються не лише пенсіонери, студенти й домогосподарки, а й представники шоу-бізнесу та грошовиті бізнесмени?
У купах риються не лише пенсіонери, студенти і домогосподарки, а й представники шоу-бізнесу
Людям розпродажі до вподоби. А головне — по кишені. Проте національним виробникам — ні. Днями вони заявили, що група товарів секонд хенд становить загрозу внутрішньому ринку країни, бо витісняє з нього вітчизняного виробника. У цьому є рація. За ввіз потриманого товару мито незначне. Обсяги — великі, прибутки — хороші, у програші — держава.
Чимало людей не мають змоги поповнювати свій гардероб без ринків уже вживаного одягу. Альтернативою є хіба що китайський, який за якістю поступається навіть старим речам із Європи. А в наш новий та дешевий одяг співвітчизників одягнуть не скоро. Потужностей не вистачає. Легку промисловість реанімувати вже не можна. Її треба створювати заново. Бо зараз вона не витримує конкуренції навіть зі старим одягом європейського походження.
Раніше держава опікувалася зовнішнім виглядом своїх громадян. Зокрема, у споживчому кошику передбачалися витрати на одяг. Приміром, на зимове пальто, яке можна було купити раз на п"ять років. Закладалися кошти навіть на білизну і жіночі колготки. Тобто громадянинові гарантувався мінімум не лише на їжу, а й на вбрання, розваги. Зараз такого немає. Люди дбають про свій гардероб самотужки. Тому більшість із них, навіть свідомих українців, у цьому питанні навряд чи підтримують національного виробника. Поки що одяг, який уже вдягали європейці, нам доступніший, ніж рідна вишиванка. До речі, ціна останньої — прожитковий мінімум українця.
3 
1
Коментарі