Прорадянська людина порівнює українську реальність із ностальгією про СРСР. Пам'ять підсовує їй спогади про молодість, дешеві продукти, "порядок" і "безпеку". І дбайливо викреслює негатив про черги і приниження, заборони й обмеження, залізну завісу й тотальний контроль.
Прорадянська людина порівнює Україну зі своїми уявленнями про "норму" і доходить висновку, що така держава їй непотрібна. Вона готова віддати перевагу Росії. Яка здається багатшою.
В Україні також чимало тих, хто порівнює нашу державу зі Швейцарією і Німеччиною. Коли бачить контраст — готовий махнути рукою: "місце прокляте".
Вони скептично хмикають при слові "податки". Згадують лише про власні права і забувають про обов'язки. Люблять кивати на європейську якість життя і західні зарплати. Вважають, що країна їм винна — і вимагають повернення боргів. Брати готові дешевою комуналкою, недорогим розмитненням або правом не повертати банкам кредити.
Формально, це два різні табори. Одні хочуть Росію. Другі — Європу. Але обидва табори прагнуть благополуччя і безвідповідальності. Просто перші марять придуманим радянським добробутом. А інші вірять у безтурботний європейський рай. Якби на один день здійснити їхню мрію — вони відчули б себе обдуреними.
Табори ріднить ще одне. Українська дійсність для них — набір побутових негараздів. Себе вони сприймають як рабів цієї реальності, яким нічого втрачати, крім ланцюгів. Упевнені, що будь-які їхні дії можуть призвести лише до поліпшення побуту. Бо "куди вже гірше".
Україну справді потрібно змінювати. Скорочувати корупцію. Підвищувати ефективність. Впроваджувати цивілізовані правила гри. Але результат буде не тільки у правильного лікування, а і в лікарської помилки.
Українська реальність може змінитися на краще. А може — на гірше. Просто другу перспективу скептики відчайдушно не хочуть брати в розрахунок. Але можна подивитися на Донецьк або Луганськ, щоб зрозуміти, як виглядають території, з яких іде Україна.
Можна подивитися й на Венесуелу. Дізнатися, як виглядають гіперінфляція і дефіцит туалетного паперу. Почитати, чим загрожують розкуркулення і класова боротьба.
Можна в підручниках історії вивчити події столітньої давності. Порівняти з тими спорами, якими рясніє нинішня Україна. Спробувати знайти відмінності.
Краще сперечатися про ціну комуналки, ніж спилювати батареї на брухт. Краще критикувати корупцію, ніж сидіти в підвалі і збирати викуп.
Українську державу можна багато за що не любити. Але це не привід нею не дорожити. ХХ століття безжально продемонструвало, як виглядає доля народів, які свою державу не втримали.
4 
35413
Коментарі