Четвер, 29 березня 2007 17:17

"Українська політика будується за принципом зграї"

  Володимир Литвин: ”Не проблема вийти з сесійної зали — проблема у тому, як аргументувати своє повернення”
Володимир Литвин: ”Не проблема вийти з сесійної зали — проблема у тому, як аргументувати своє повернення”

Колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин, 50 років, вважає, що схильність українських політиків переходити з одного табору до іншого закладена на генетичному рівні.


Чи можна говорити про схожість ситуації в парламенті з тією, що була 2002 року — коли нардепи з "Нашої України" переходили до очолюваної вами фракції "За єдину Україну!"?

— Та ситуація була дещо іншою. Парламент обирався за змішаною виборчою системою, та й депутати, які пройшли за списками, не були так жорстко пов"язані. А щодо тодішніх виходів із "Нашої України", то багатьох перед тим із фракції виключили: вони проголосували за обрання мене головою Верховної Ради.

Але в принципі у нас вихід з однієї фракції і входження до іншої не залежать від політичної позиції народного депутата. Йдуть через те, що ослаблюються можливості лідера, на якого орієнтувалися. Українська політика вибудовується за принципом  зграї: якщо вожак демонструє слабкість, то його чекає погана доля. Можуть розірвати, знайшовши заміну. Або, якщо не бачать довкола себе сильної особистості, намагаються підлаштуватися під іншу. Тому той, хто бере на себе відповідальність лідера, повинен постійно демонструвати наступальну позицію, впевненість, мати економічні важелі й можливість вирішувати кадрові питання.

Отож говорити про те, що хтось когось зрадив, змагатися у найдошкульніших оцінках не має сенсу. Це ж просто спосіб існування українського політикуму.

Які ще причини традиційної міграції депутатів із фракції у фракцію?

— Є ще декілька. Перша — це психологія українських політиків, їхня несамостійність. За радянських часів вони повинні були демонструвати одне — здатність чітко й своєчасно виконувати спущені згори рішення. Отут ми завжди показували високий клас. Більш-менш мислячих, схильних до кар"єрного й політичного росту людей  забирали в Москву. Оця українська виконавськість збереглася дотепер. Тих, які можуть ухвалювати рішення й відповідати за їхні наслідки, у нас обмаль.

Окрім того, зрада завжди була для українських політиків способом виживання. У давні часи як робили: якщо в тебе є суперник, треба написати на нього донос чи то до Москви, чи то у Варшаву. Щоб того закували в кайдани, а самому зайняти його посаду. А ще українські діячі завжди намагалися прихилити до когось голову, знайти опору. І періодично цю опору міняли, залежно від зовнішньої ситуації або ситуації в тих країнах, на які орієнтувалися.

Усе це на генетичному рівні збереглося. І не міняється, в тому числі й через пропорційну виборчу систему. Вона зупинила притік в українську політику нових кадрів.

Якщо говорити про нинішню ситуацію, то до останнього часу процес масового переходу з опозиції до коаліції стримувався перспективами дострокових виборів. Але з усвідомленням того, що таких не буде, депутати замислюватимуться: як прожити до нових чергових?

Наскільки ймовірним є створення у парламенті конституційної більшості?

— Сьогодні коаліція й уряд і так можуть мати всю владу, вона поступово до них переходить. На черзі питання щодо керівників місцевих держадміністрацій. Конституційна ж більшість може бути потрібною коаліції для продовження внесення змін до Конституції, або щоб тримати на гачку президента Ющенка. Утім, наявність 300 голосів вигідна Партії регіонів — тоді вона не залежатиме від політичних настроїв своїх союзників по коаліції. Але є і зворотний бік медалі. 250 голосів завжди тримаються як єдине ціле, потрібно весь час бути мобілізованими. А коли є великий запас, то політики розслабляються, недопрацьовують рішення.

У підсумку все обернеться рекламою для Луценка

Утім, гадаю, більшість у парламенті буде в межах 280 депутатів.

Що думаєте про бойкотування опозицією засідань Верховної Ради?

— Це невиважений крок. "Наша Україна" і БЮТ мали б бути присутніми в залі, виголошувати й обстоювати позицію та погляди своїх виборців.

А тепер в опозиції ще один клопіт. Не проблема вийти з сесійної зали — проблема ж у тому, як аргументувати своє повернення.

Опозиція каже, що зараз існує загроза авторитаризму. Ви згодні?

— Дивлячись, що вони розуміють під авторитаризмом. Якщо подавлення опонента чи закриття телевізійних програм — я категорично проти такого "проти". Але якщо вбачати авторитаризм у тому, що буде чітко озвучена програма діяльності, концепція розвитку країни, якщо автори заявлять, що беруть відповідальність за виконання цього документа — ради Бога, називайте це авторитаризмом... А хіба після подій 2004 року ми не бачили дій, які приводили до авторитаризму? Бачили. Гадаю, треба відмовитися від жонглювання словами. І змобілізуватися для роботи.

Історія з обшуком у Луценка є подавленням політичних опонентів?

— Це великий політичний піар. Звісно, будь-якій людині пережити таке непросто. Я бачу три складові цієї ситуації. Перша — це відлуння діяльності самого Луценка. Друга — певні правові причини. І третя — політика. Та в підсумку все обернеться рекламою для Луценка.

Це не було спробою придушити в зародку запланований марш справедливості?

— Навіть якщо така ідея й була, то результат дасть зворотний. Заборонений плід завжди найжаданіший. Тепер люди обов"язково прийдуть подивитися, що ж там буде. Особливо кияни, якщо це відбуватиметься в Києві.

Зараз є підстави для громадських протестів?

— У принципі є, як і завжди. Найбільший подразник — соціальне самопочуття людей. Багато говорять про відсотки зростання економіки, але люди не відчувають, що ці відсотки потрапляють до них. У нас нерівномірно розподіляють зароблене, суспільні блага. Бо в багатьох випадках економіка монополізована олігархічними групами. Особливо це дратує людей, коли пишуть про статки українських мільярдерів, тоді як пересічні українці не можуть більш-менш нормально існувати. Їх хвилюють проблеми здоров"я, є невпевненість у завтрашньому дні, погана екологія і так далі.

Чи є для протестів політичні причини — наприклад, що парламент сьогодні абсолютно не відповідає результатам торішніх виборів?

— Ця проблема справді є, але непокоїть вона насамперед політично активних громадян. Таких сьогодні відсотків двадцять. Отож на першому місці вона не стоїть. Для абсолютної більшості важливішим є те, що, як кажуть, пече. Хоча я от був на Миколаївщині — в райцентрах, селах. Спілкувався з багатьма — всі знають про політику, що зробив той чи інший депутат, дають оцінки. Причому, як правило, об"єктивні.

Така політична активність людей — це зараз добре?

— Це свідчить, що наше суспільство хворіє. Люди втягнуті в ці політичні розборки, що явно ненормально. Стежать за кожним  кроком влади. Якби людина була впевнена, що той чи інший чиновник за будь-якої ситуації діятиме за законом, то настільки прискіпливо політикою не цікавилася б. А так думають: що ж іще чекати від влади, що завтра ще викине?

У якому таборі була б зараз Народна партія, якби торік потрапила до парламенту?

— Був би інший розклад, і не було б такого протистояння. У нас є досвід подолання подібних конфліктних ситуацій, і цю єднальну роль ми виконали б більш ефективно, ніж під час президентської кампанії 2004 року.

Зараз ви читаєте новину «"Українська політика будується за принципом зграї"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі