Українці втомилися. Від кризи, корупції, беззаконня і гучних скандалів на зразок франкфуртської історії з міністром Юрієм Луценком. Від політичної нестабільності, партійних розборок і нескінченої лайки на телеекранах.
Якщо вірити квітневому соцопитуванню від компанії R&B group, понад 80% наших співвітчизників сумують за горезвісною "міцною рукою". Такий результат може здатися несподіваним для країни, яка ще недавно переживала справжню демократичну ейфорію. Проте він цілком закономірний.
Будьмо відверті: серед українців, що підтримали помаранчеву революцію, було не так уже й багато щирих прихильників лібералізму і свободи слова. Цензура в засобах масової інформації та відсутність вільного вибору обтяжували головним чином інтелігенцію. Простий обиватель керувався приземленішими бажаннями: щоб у нас усе було як у Європі. Але сама по собі демократія — це не високі зарплати, гарні дороги й справедливі суди. Це інструмент, який приносить благополуччя лише при вмілому його використанні. Наявність вудки ще не гарантує багатого улову, а купівля шахівниці не означає автоматичного перетворення на гросмейстера.
Українські демократи виявилися поганими рибалками і бездарними шахістами. Ривок до Європи провалився. Зрозуміло, що пересічний українець швидко розчарувався в демократичних цінностях і все більше схиляється до авторитарної влади. Що ж, наші амбітні політики не проти піти назустріч рідному народу і пограти в "тверду руку".
Мабуть, найорганічніше в ролі правителя-автократа виглядав би лідер Партії регіонів. Авторитарне президентство Віктора Януковича обіцяє країні відродження кучмізму, вічну дружбу з Росією, придушення опозиційних ЗМІ — словом, усе те, що здавалося таким огидним 2004 року, але нині вже не викликає в багатьох українців відрази.
Авторитаризм у виконанні Юлії Тимошенко асоціюється з більшовицькими замашками — реприватизацією і націоналізацією, гоніннями на розжирілих олігархів і банкірів. У цьому випадку в Україні з"являться свої ходорковські, а супротивників режиму й опозиційних журналістів запишуть у "найманців олігархії".
Ще один варіант — авторитаризм з яскраво вираженим національним забарвленням. Громадянські права і свободи обмежуються в ім"я інтересів нації, а незгодних оголошують "агентами Москви". Правда, сьогодні націонали не виглядають достатньо міцними, щоб реалізувати подібний сценарій. Втім, українська політика переповнена сюрпризами.
Українські демократи виявилися поганими рибалками і бездарними шахістами
Нарешті, авторитарна влада може прийти до України у вигляді союзу Партії регіонів і БЮТ з одночасним переписуванням Конституції. Такий авторитаризм не буде обтяжений ідеологією. Однак він застрахує двох впливових політиків від народного невдоволення, демонтувавши механізми прямого волевиявлення. Цей сценарій, як і всі останні, припускає жорсткий контроль над ЗМІ: треба ж безперешкодно розповідати людям про чудові досягнення нової коаліції!
Як бачимо, вітчизняний політикум може запропонувати українцям відразу кілька авторитарних моделей — на всі смаки. Але чи здатний авторитаризм змінити наше життя на краще? Історія знає випадки, коли правитель-автократ виявлявся благом для країни. Але все ж найчастіше "тверда рука" не приносила народу нічого, крім репресій, убогості та корупції.
Хіба не є авторитарними такі "квітучі" держави, як Таджикістан або Зімбабве? У Бірмі правлять військові, але "тверда рука" в уніформі чомусь не заважає цій державі очолювати список найкорумпованіших країн світу. Президент Екваторіальної Гвінеї Теодоро Обіанґ Нґема Мбасоґо перебуває при владі вже 30 років і офіційно його вважають богом. За цей час у країні були відкриті багаті родовища нафти, і ВВП стрімко виріс. Але народ, як і раніше, побирається: усі гроші осідають у кишенях президента і наближених до нього.
Чому прихильники "твердої руки" впевнені, що авторитаризм по-українськи — це вітчизняний Бісмарк або Пілсудський? Ураховуючи моральні якості українських політиків — потенційних кандидатів в автократи, у нас значно більше шансів отримати власного Нґема Мбасоґо.
Сильна влада — не панацея від усіх бід. Це такий же прикладний інструмент, як і демократія. Ось тільки в невмілих і неохайних руках він може наробити більше шкоди, ніж ліберальні цінності.
2 
1
Коментарі
1