Четвер, 17 липня 2008 16:42

Росія й далі колонізує наші уми та душі

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Україна впродовж століть була об"єктом колоніального освоєння різними імперіями. То Речі Посполитої, то Російської імперії, трішки Австрійської. І навіть міжвоєнних Румунії, Угорщини та Чехії. Причому колоніалізм цей стосувався не лише наших земель, а і способу мислення та бачення самих себе та своєї історії.

Ностальгія за імперським минулим у деяких із цих народів зовсім не щезає. Ті ж росіяни й далі активно ностальгують за Російською та Совєтською імперіями. Он у проекті "Ім"я Росія" — аналог "Великих українців" — впевнено лідирує Йосип Сталін, за ним — Микола II. Українцям слід замислитися, що ж це означає для них.

Імперська влада тримається головно на нав"язуванні колонізованим народам  світобачення, яке відповідає інтересам імперського центру. Тобто імперія насамперед маніпулює й володіє умами покорених народів. Формує власну і єдину офіційно дозволену історію, перш за все, для пригнічених нею ж народів. Метою є повне панування над свідомістю народів, а не просте адміністративне володіння територіями. Керуючи умами людей, можна впродовж поколінь забезпечувати собі реальну владу навіть над державами, які проголосили незалежність — як-от Україна.

Тому для нас так важливо демонтовувати старі імперські кліше, у чому вони не полягали б. Чи то у всіх тих ніби безневинних молоточках та серпочках, чи в умах сьогоднішнього українського постколоніального обивателя.

Ми повинні бачити нашу нинішню політичну й ментальну ситуацію саме як постколоніальну. Не слід соромитися аналогій із тими ж країнами Африки. Зрештою, такими ж постколоніальними досі є, наприклад, Ірландія чи Словаччина. Росія дотепер утримує право на "справжню" історію України. Причому значна частина українських громадян із цим рішуче погоджується — в їхніх умах досі єдино правильними є російські імперські кліше.

Згадаймо хоча б найпоказовіший випадок — ставлення до Голодомору. Його заперечують не на Західній Україні, де голоду не було. Роблять це саме діти тих, кого ним  морили — на сході України. Парадокс, який просто пояснюється постколоніальним маніпулюванням свідомістю. Совєтські табу діють і далі. Тим більше, що їх активно підтримують в українському інформаційному просторі російські мас-медіа.

Не слід соромитися аналогій із тими ж країнами Африки

Ми повинні бачити, що Росія хоча й частково відступила, але й далі продовжує реалізовувати на нашій території та на території наших душ довготерміновий імперський колоніальний проект. Вона всіма силами блокує нашу спробу показати свою версію історії й  тим самим звільнити наш розум від постколоніального впливу. Ось чому наше бачення історії України з її трагедіями та боротьбою світові невідоме. Більше того — воно невідоме чи не більшій частині українського народу.

Один із основних прийомів постколоніальної маніпуляції полягає в тому, щоб нав"язати думку: у своїх невдачах та неповноцінності винні ми самі. Натомість різного роду колонізатори нібито несли тяжкий тягар цивілізаційної місії. Тому так нагально треба повсюдно тикати пам"ятники Катерині ІІ — бо ж "благодєтєлька". Нищення України подається ледь не як акт милосердя. Таким чином нищиться українство в нас самих.

Тому така лють до тих, хто не відчував і не відчуває жодної поваги до цих постколоніальних конструкцій — їх одразу оголошують націоналістами, мазепинцями та бандерівцями. Самі прізвища Мазепи та Бандери маркуються як щось геть непристойне. При цьому в Росії Сталіна прославляють як найбільшого росіянина. Звісно, тут ми вносити своїх коректив не маємо права — це суверенне право росіян. Точніше, режиму, який нав"язує таке бачення російської історії саме як історії імперської.

Але цинічним виглядає ще один зі способів маніпуляції — написання спільних підручників історії. Причому не для російських шкіл — тут вказувати Росії ніхто не має права. А для українських. Це чи не найбільш ефективний спосіб нав"язування свого бачення зневоленому народові: маніпуляція здійснюється над дітьми, які в це щиро вірять.

Ми практично не усвідомлюємо, наскільки переорана наша свідомість. Як глибоко посіяні зерна меншовартості. Ми легко недооцінюємо власну традицію, яка має за основу першість свободи над владою, тому в нас така занижена самооцінка, комплекси неповноцінності як щодо Росії, так і щодо Європи. Через те процвітають прислужництво у внутрішній політиці та потреба обов"язкової орієнтації на когось у зовнішній. Звідти ж та легкість, із якою ми відрікаємося від України перед чужинцями.

1991 року нам так і не вдалося до кінця скинути постколоніальне ярмо. І перспективи просування у сторону вільного українства поки що не видно. Та якщо від цього постімперського синдрому не вилікуємося, то здорової держави так і не побудуємо.

Зараз ви читаєте новину «Росія й далі колонізує наші уми та душі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода