Україна може вийти з Мінських домовленостей, якщо їх і надалі не виконуватиме Росія. Цим нещодавно пригрозив Кремлю міністр закордонних справ Вадим Пристайко.
Виходить абсурд: якщо Росія не відмовиться від своїх планів із поновлення впливу над Україною і виконуватиме нею ж придуманий "Мінськ", ми також готові це робити, вчиняючи самогубство. Раніше Пристайко погрожував українцям зменшенням зарплат і пенсій, якщо вони не сприйматимуть виплеканий Кремлем "мирний процес".
Від представників влади та дотичних до неї потоком ідуть суперечливі й тривожні сигнали.
Президент Зеленський неодноразово наголошував, що "ніякої капітуляції не буде". Водночас у президента, як манни небесної, очікують саміту в "нормандському форматі" — так ніби Путін у Парижі погодиться забратися з України. На який результат високої наради сподіваються — незрозуміло.
Або ще таке популярне: маємо "хоча би спробувати" досягти миру. Цікаво, до яких меж вони збираються пробувати. Проведення на окупованих територіях гарантовано фейкових виборів, ухвалення закону про "особливий статус", амністія для бойовиків? За таким принципом можна і власну хату підпалити й дивитися, що з того вийде.
Недавня скандальна заява Коломойського про потребу розвороту до Росії робить його одним із найупливовіших агентів Кремля в Україні. І ще гостріше постає питання: який вплив має олігарх на Зеленського, урядові чи парламентські рішення, процес урегулювання? У президентському офісі від поглядів Коломойського відхрестилися — однак запитання не зникають.
Є ще один показовий персонаж, хоча значно дрібніший — шоумен Сергій Сивохо. Він зараз радник секретаря Ради національної безпеки і оборони з реінтеграції та відновлення Донбасу. Судячи з висловлювань Сивохо, війну він вважає громадянською, конфлікт "розпалювала минула влада", тож треба миритися. Жодного слова про російську агресію, її жертви та цілі. Про "громадянську війну" й необхідність домовлятися із сепаратистами постійно говорить і Кремль.
Пом'якшення риторики офіційних осіб та інституцій стосовно країни-агресора є зараз очевидним.
Якщо це такий спосіб умиротворення Путіна і забезпечення зустрічі в нормандському форматі, то на яку саме подяку сподіваються в Офісі президента? Кремлю нічого не вартує повернути Україні захоплені кораблі та полонених — однак він не відмовиться від "мінських" планів. Власне, першу вимогу вже озвучено: закон про "особливий статус" окупованих територій, узгоджений із підпорядкованими Москві сепаратистами.
Поточні процеси, дії чи бездіяльність влади засвідчують, що продуманої позиції чи будь-якого чіткого алгоритму врегулювання на користь України в офіційного Києва немає. Хіба що в Зеленського його ретельно приховують або ж не вміють чи не хочуть це пояснити.
Можливо, за таких обставин і численних запитань без відповідей справді в нагоді став би навіть сумнівний нормандський саміт.
На ньому Путін із тим же дедалі більше проросійським Макроном спробують зробити Зеленського разом і добитися згоди на подальші поступки. Їхні наміри очевидні. Однак чи готовий Зеленський "бути зробленим", які в нього червоні лінії та можливі шляхи відступу від виконання "Мінська", чи є альтернативні сценарії — знову ж, усе це невідомо. Маємо лише багато тривожних "капітулянтських" дзвіночків. Зустріч у Парижі хоч і виглядає позбавленою сенсу, однак може дати нарешті офіційну відповідь щодо намірів української влади. Не лише агресору та його союзникам, але й українському суспільству.
Як би там не було, виконання Зеленським Мінських домовленостей за російським сценарієм дорівнюватиме відмові Януковича від підписання асоціації з ЄС у листопаді 2013 року. Днями відзначаємо наступну річницю початку Революції гідності.
Мета Москви сьогодні та сама: не дозволити Україні вирватися з мороку "русского мира". І не важливо, що співавтором згубних Мінських домовленостей є попередній президент Порошенко, а не теперішній глава держави. Рішення буде за Зеленським і відповідальність — також його.
8 
35413
Коментарі