Крим повернеться в Україну в найближчі 10 років. Світ не визнає "референдум". Статус невизнаного півострова вимотає Росію. Це вже ­відчуває на собі кожен росіянин.

Туреччина, Румунія і Болгарія мають свої інтереси у Чорноморському просторі. Поки що Володимиру Путіну вдавалося нейтралізувати ці країни. Але їхні інтереси глобальні. У перспективі дискомфорт, наприклад, Туреччини від анексії Криму, підкріп­лений підтримкою кримськотатарського народу, може зіграти важливу роль. Темпи зростання економіки Туреччини та її політичне становлення у світі змусять із нею рахуватися. Турецький президент Реджеп Ердоган втрачає підтримку всередині країни. Його опоненти менш лояльні до Путіна.

Перспективні морські порти Криму перетворилися в каботажні (плавання між портами однієї держави, без заходу в іноземні. — ГПУ), залізничне сполучення перерване, авіа — тільки в напрямку Росії. Це вплинуло на економіку півострова. Жити в таких умовах — дорога ціна за "путінську манну небесну". Керченський міст не вирішив проблем.

Вода, електроенергія, вугілля і газ поставили на коліна економіку кримського агробізнесу, хімпромисловості і всієї виробничої сфери.

Без України цю проблему не вирішити. Опріснення моря, власна атомна станція та інші подібні ідеї — далекі від реальності. Навіть їхні автори говорять про терміни реалізації в 10–15 років, а жити людям потрібно зараз.

Основою економіки півострова протягом останніх 50 років були аграрна промисловість, туризм, хімпром і транзит. Ці сфери деградують уже п'ятий рік. Застій відбився на демографії та щільності населення у степовому Криму, що займає 65 відсотків території. Замінити колись ключові галузі лише військовими базами вдалося в п'яти містах. Утримувати решту території та її жителів стало "головним болем" для економіки Росії.

У Криму був найбільший відсоток пенсіонерів в Україні. Вони і привели півострів до пащі Путіна своїми мріями про Радянський Союз. Проте вирішальним у найближчі п'ять років буде слово людей, які народилися в українському Криму. Тих, на кому анексія відбилася найбільше. Зростання відсотка працездатного, молодого населення природне. Їхнє майбутнє без України виглядає неприваб­ливим.

Кримчани — не росіяни. За 25 років життя в незалежній Україні у них сформувалася потреба свободи слова, вибору, пересування. Біль цієї втрати доки заглушує залякування російської пропаганди: "Скажіть спасибі, що не війна". Але ця байка ненадовго. Кримчани уже порівнюють хід подій в Криму не з Донбасом, а з Херсонщиною, Одещиною. Стають очевидними і перспективи, і дно сьогоднішнє.

×